І все ж таки в усьому цьому було якесь передвістя. Смерть Бладдерстера вдихнула в бладдерстеризм нове життя.
Але послідовники ідола наслідували його не без чвар. Вони сварилися і за духовну спадщину Бладдерстера, і заразом за величезні прибутки, що їх принесло проповідникові його пророцтво. Зрештою бладдерстеризм розколовся на дві різні течії: «цнотливців» і «скопців».
Перші, вірні його закликам, усіляко розхвалювали цнотливість і як профілактичний засіб на цьому світі, і як аскетизм, що за нього Господь винагородить на тому світі. Набагато радикальніші «скопці», яких спочатку було дуже мало, стали видаляти собі сім’яники й радили робити це своїм прихильникам.
З погляду релігії, настанову останніх не можна розглядати як традиційну. Різні церкви загалом проти оскоплення. Вони воліють тільки обмежити любощі, а, скажімо, католицька церква дійшла до того, що заборонила їх своїм пастирям зовсім. Колись юних співаків з єпископальної каплиці позбавляли змоги мати інтимні зв’язки лише для того, щоб вони краще оспівували сотворіння життя, — чи не прикрою іронією було це для них?
З наукового погляду, оскоплення, хоч воно травмує і принижує чоловіка і тому робити його лікарі ні в якому разі не рекомендують, викликало певний інтерес, бо внаслідок остаточного припинення сім’яутворення у скопців ефективно вироблявся імунітет до енцефаліту-16 — той імунітет, що його мали малолітні хлопчики та діди на схилі віку.
У матеріалістичному суспільстві ніщо не сприймається так схвально, як успіх. Незважаючи на боротьбу, що почалася всередині бладдерстеризму, число скопців, яких попервах було дуже мало, швидко зростало тільки завдяки тому, що вони не помирали. Марно цнотливці доводили, ніби гекатомба розріджує їхні лави тільки тому, що Господь розпізнає рабів своїх і кличе їх до себе, щоб винагородити за непорочність. Скопцг відповідали, що Господь забирає до себе хтивих та розпусних. Скопці, звісно, не зневажали цнотливців, хоч жертву самі принесли надто велику. Як колись Авраам, а може, в певному розумінні й більше за нього, вони пожертвували чимось важливішим, ніж плоттю від плоті своєї: самою можливістю батьківства.
Скопці могли похвалитися тим, що на всій території Сполучених Штатів кожного дня до їхніх лав виявляло бажання приєднатися більше чоловіків, ніж за браком хірургів їх можна було прийняти. Смерть не пощадила й лікарів, отож через нестачу хірургів кількість операцій не дуже зростала. Зрештою дійшло до того, що хірурги почали вимагати за таку операцію величезні гроші. Не менше обходилося й звичайне вихолощення. До речі, тижневик скопців «Скоп» запротестував проти такого здирства і в одному зі своїх номерів запитав: чи не стане оскоплення невдовзі розкішшю? В деяких штатах ціну за таку операцію обмежили. Це тільки призвело до появи, з одного боку, чорного ринку, де за шалені гроші перепродувалися черги на оскоплення, а з другого — дешевих кубел, де операції, що їх виконували некваліфіковані шарлатани, досить часто закінчувалися смертельними випадками.
Слід зазначити, що спочатку скопці відкидали вихолощення хімічним способом, бо, з релігійного погляду, воно здавалося їм не досить жертовним. Одначе зменшення числа лікарів зрештою змусило їх удатися до стерилізуючих препаратів. Спершу вони вживали ципротероацетат — засіб, що гальмував статевий розвиток. Але попит на ці ліки у вигляді пігулок по п’ятдесят міліграмів, які треба було випивати по одній вранці та ввечері протягом місяця, був такий великий, що вони зникли з продажу. Тоді було відкрито, чи, правильніше сказати, знову відкрито один наркотик, який діяв так само, як і ципротероацетат, тільки набагато повільніше.
Про цей наркотик Аніті не довелося мені розповідати. Я про нього знав, хоч у Сполучених Штатах він і не продавався. Я багато написав про нього в своїй книжці, присвяченій нацистським лікарям у концентраційних таборах часів другої світової війни. Ці лікарі, якщо так можна назвати тих нелюдів, мали намір широко використовувати його для того, щоб робити безплідними чоловіків єврейської національності, яких Гітлер звозив з усієї Європи й ув’язнював у своїх каторжних тюрмах. Кінець кінцем нацисти відмовилися від свого плану, бо вони мусили б транспортувати з Латинської Америки чималу кількість сировини, а перетинати Атлантичний океан їхнім вантажним суднам було тоді, в 1941 році, надто ризиковано.
Ця сировина, caladium seguinum, — трав’яниста рослина з бульбовим корінцем родини односім’ядольних. Вона самосійно росте в Бразілії у вологих або заболочених місцях і в дуже густих лісах. Але, певна річ, щоб широко використовувати цю рослину, як збиралися робити нацисти, її слід інтенсивно вирощувати, бо потрібен не корінь і не плід, а екстракт, що виготовляється з її соку.