Стіґ Ларссон
ЧОЛОВІКИ, ЩО НЕНАВИДЯТЬ ЖІНОК
Пролог
Це повторювалось із року в рік, як ритуал. Сьогодні людині, котрій призначалася квітка, сповнилося вісімдесят два. Коли, як завжди, квітку доставили, чоловік розкрив пакет і відклав убік подарункову обгортку. Потім підняв слухавку і набрав номер колишнього комісара кримінальної поліції, який після виходу на пенсію поселився біля озера Сільян у Даларні.[1] Вони не просто були ровесниками, а й народились одного дня, що надавало ситуації дещо іронічного відтінку. Комісар, знаючи про те, що, як тільки пошту буде доставлено, коло одинадцятої години ранку, йому неодмінно зателефонують, сидів і сьорбав каву, чекаючи на розмову. Цього року телефон задзвенів уже о пів на одинадцяту. Він відповів без загайки й одразу ж привітав співрозмовника.
— Її доставили, — сказали йому.
— І яку ж цього року?
— Не знаю, що це за квітка. Треба буде віддати фахівцям, щоб визначили. Вона біла.
— І звісно ж, ніякого листа?
— Так. Тільки квітка. Рамка така ж, як того року. Саморобна.
— А штемпель?
— Стокгольмський.
— Почерк?
— Як завжди, великі друковані літери, прямі і зграбні.
На цьому тему було вичерпано, і вони ще трохи посиділи мовчки, кожен на своєму кінці телефонної лінії. Комісар-пенсіонер відкинувся на спинку стільця і розкурив люльку. Він чудово розумів, що від нього більше не чекають гострих, розумних запитань, здатних прояснити ситуацію чи кинути на справу нове світло. Ці часи давно залишилися в минулому, і розмова між двома пристарілими чоловіками мала швидше характер ритуалу, пов’язаного із загадкою, до розгадки якої, окрім них, ніхто на всенькому світі більше не виявляв ані найменшої цікавості.
Латиною рослина називалася Leptospermum (Myrtaceae) rubinette. Це була не надто приваблива гілочка куща, схожого на верес, щось із дванадцять сантиметрів заввишки, з дрібними листочками і білою квіткою з п’яти пелюсток двосантиметрової довжини.
Цей представник флори походив з австралійських бушів та гірських районів, де міг утворювати потужні чагарники.
В Австралії його називали Desert Snow.[2] Пізніше дама-експерт з ботанічного саду Уппсали повідомить, що це незвичайна рослина, рідко вирощувана в Швеції. У своїй довідці ботанік написала, що вона об'єднується в одну родину з Rosenmyrten[3] і її часто плутають з більш поширеним спорідненим видом — Leptospermum scoparium, — який у великій кількості росте в Новій Зеландії. Різниця, на думку експерта, полягала в тому, що у rubinette на кінчиках пелюсток є небагато мікроскопічних рожевих цяток, які надають квітці трохи рожевого відтінку.
Загалом rubinette була напрочуд скромною квіткою і не мала комерційної цінності. В неї не було бодай якихось лікувальних властивостей чи здатності викликати галюцинації, вона не годилася в їжу, не могла використовуватись як спеція або застосовуватись для виготовлення рослинних фарб. Щоправда, корінне населення Австралії, аборигени, вважали її священною, але тільки разом з усією територією Айєрс-рока[4] й усім її рослинним світом. Отже, можна сказати, єдиний сенс існування квітки полягав у тому, щоб тішити всіх навколо своєю химерною красою.
У своїй довідці ботанік з Уппсали відзначила, що коли для Австралії Desert Snow є досить незвичайною рослиною, то для Скандинавії вона просто-таки рідкість. Сама вона жодного екземпляра не бачила, але з розмови з колегами знала про спроби розведення цієї рослини в одному з садів Ґетеборга, і не виключено, що її в різних місцях для власної насолоди вирощують у теплицях садівники й ботаніки-аматори. У Швеції її розводити важко, бо вона потребує м'якого, сухого клімату і зимні півроку повинна перебувати в приміщенні. Вона не приживається на вапняному ґрунті, і вода має надходити до неї знизу, прямо до кореня, — словом, з нею потрібно вміти поводитися.
Те, що квітка у Швеції рідкість, теоретично мало б полегшити пошуки походження саме цього екземпляра, але на практиці це завдання виявлялося нездійсненним. Ні тобі каталогів, які можна вивчити, ні ліцензій, які можна переглянути. Ніхто не знав, скільки всього квітникарів узагалі намагалося розводити таку примхливу рослину: кількість ентузіастів, що дістали доступ до насіння або розсади, могла коливатися від одиниць до кількох сотень. Насіння вони мали змогу купити самі або ж отримати поштою з будь-якої точки Європи, від якого-небудь іншого садівника або з ботанічного саду. Не можна було також виключити, що квітку привезли прямо з Австралії. Іншими словами, вираховувати саме цих садівників серед мільйонів шведів, що мають теплицю в саду чи квітковий горщик на вікні вітальні, видавалося пропащим ділом.