Саландер довго роздумувала. Потім вона відповіла: встала, обійшла навколо столу й обійняла його.
Арманський був геть збентежений.
Тільки коли вона відпустила його, він схопив її за руку:
— Ми можемо бути друзями?
Вона кивнула.
Це був єдиний раз, коли вона проявила до нього ніжність і коли вона взагалі його торкнулася. Цю мить Арманський згадував з теплотою.
За чотири роки вона так і не відкрила йому ні свого особистого життя, ні минулого.
Якось Арманський спробував на ній своє мистецтво розбиратися з «лобстерами». Він також мав довгу розмову з адвокатом Хольгером Пальмґреном, який, схоже, зовсім не здивувався його приходу, і від отриманих відомостей його довіра до неї зовсім не зросла. У розмовах з Лісбет він ніколи не торкався цієї теми і жодним словом не дав зрозуміти, що копався в її особистому житті. Він приховав від неї свій неспокій і просто посилив пильність.
Того дивного вечора Саландер і Арманський уклали певну угоду. Надалі вона почне виконувати для нього завдання із збирання відомостей на нових умовах. Їй призначається маленька щомісячна зарплата, не залежно від того, має вона роботу чи ні; справжній же дохід їй даватиме виконання доручень, кожне з яких він відтепер оплачуватиме окремо, їй дозволялося працювати виключно на власний розсуд, але за це вона брала на себе зобов’язання ніколи не робити нічого, що могло б збентежити його або зганьбити «Мілтон сек’юриті».
Арманський прийняв практичне рішення, вигідне як для нього і підприємства, так і для самої Саландер. Він скоротив прикрий відділ BOO до однієї штатної одиниці — немолодого співробітника, що виконував необхідну рутинну роботу і збирав відомості про кредитоспроможність. Усі заплутані й сумнівні завдання Арманський передав Саландер та іншим позаштатним працівникам. Юридично вони були сторонніми індивідуальними підприємцями, і в разі виникнення серйозних проблем відповідальності за них «Мілтон сек’юриті» не несло. Позаяк Арманський часто вдавався до послуг Саландер, вона отримувала цілком незлецькі гроші. Її дохід міг би бути значно вищим, але дівчина працювала, тільки як мала до того хіть, вважаючи, що коли Арманському це не подобається, він може її вигнати.
Арманський приймав її такою, яка вона є, але забороняв їй зустрічатися з клієнтами. Винятки з цього правила траплялися рідко, але сьогоднішня справа, на жаль, була з розряду таких.
Цього дня Лісбет Саландер прийшла в чорній футболці із зображенням ікластого інопланетянина і текстом: «І am also an alien».[22] Ще на ній були чорна спідниця з відірваним підгином, ношена чорна коротка шкіряна куртка, ремінь із заклепками, масивні черевики «Док Мартенс» і гольфи в поперечну червоно-зелену смужку. Колірна гамма її макіяжу давала підстави запідозрити Лісбет у дальтонізмі. Іншими словами, виглядала вона на рідкість акуратно.
Арманський зітхнув і перевів погляд на третю присутню в кімнаті людину — консервативно одягненого відвідувача в товстих окулярах. Шістдесятивосьмилітній адвокат Дірк Фруде наполіг на особистій зустрічі із співробітником, який склав звіт, щоб мати змогу поставити питання. Арманський спробував запобігти зустрічі, посилаючись на те, що Саландер застуджена, у від’їзді і завалена іншою роботою. Фруде кожного разу незворушно відповідав, що це не страшно — немає ніякого поспіху і він спокійно може почекати кілька днів. Арманський лаявся про себе, але врешті-решт йому нічого не залишалося, окрім як звести їх, і тепер адвокат Фруде сидів і, примружившись, з очевидним захопленням роздивлявся Лісбет Саландер. Та витріщалася у відповідь, і на її обличчі годі було знайти хоч трохи теплих почуттів.
Ще раз зітхнувши, Арманський подивився на принесену нею теку з написом: «Карл Мікаель Блумквіст». Після імені на обкладинці було акуратно виписано номер страхового свідоцтва. Арманський вимовив це ім’я вголос. Адвокат Фруде повернувся до дійсності і перевів погляд на нього:
— То що ви можете розповісти про Мікаеля Блумквіста?
— Бачте, звіт склала фрекен Саландер.
Арманський секунду повагався, а потім повів далі з посмішкою, яка задумувалася як довірча, але вийшла безпорадною і винуватою:
— Хай вас не бентежить її молодість. Вона наш найкращий фахівець.
— Я в цьому не сумніваюся, — сухо відповів Фруде, вочевидь припускаючи протилежне. — Розкажіть, до чого вона прийшла.
Було очевидно, що адвокат Фруде просто не уявляє, як йому поводитися з Лісбет Саландер, і тому воліє розмовляти з Арманським, ніби Лісбет і зовсім немає в кімнаті. Саландер скористалась нагодою і видула велику бульку з жувальної гумки. Перш ніж Арманський устиг відповісти, вона звернулася до свого шефа, теж ніби не помічаючи Фруде: