— Дізнайтеся у клієнта, йому потрібна довга чи коротка версія?
Адвокат Фруде відразу зрозумів, що пошився в дурні. Виникла ніякова пауза, а потім він нарешті звернувся до Лісбет Саландер і спробував виправити помилку, вибравши люб’язний і протекційний тон:
— Фрекен, я був би вдячний, якби ви усно підсумували свої висновки.
З вигляду Саландер зараз нагадувала злобного нубійського хижака, який обмірковує, чи не скуштувати йому Дірка Фруде на обід. У її погляді читалася така вражаюча ненависть, що в гостя по спині побігли мурашки. Так само несподівано її обличчя полагідніло, і Фруде подумалося, чи не привидівся йому цей погляд. А вона заговорила тоном державного чиновника:
— Дозвольте спершу зауважити, що це завдання було не складним, хоча постановка завдання не відзначалася чіткістю. Ви хотіли дізнатися про нього «все, що можна розкопати», але не дали ніяких вказівок щодо того, чи цікавить вас щось конкретне. Тому вийшло щось на кшталт огляду епізодів з його життя. Звіт складається із ста дев’яноста трьох сторінок, проте близько ста двадцяти з них становлять копії написаних ним статей або тих газетних вирізок, де він сам фігурує у зведеннях новин. Блумквіст — особа публічна, у нього мало таємниць, і йому майже нічого приховувати.
— Отже, таємниці у нього все-таки є? — спитав Фруде.
— Таємниці є в усіх людей, — відповіла вона спокійно. — Треба тільки вивідати, в чому вони полягають.
— Розкажіть.
— Дата народження Мікаеля Блумквіста — вісімнадцяте січня тисяча дев’ятсот шістдесятого року, і, отже, зараз йому сорок три роки. Народився він в Борленгу, але потім там не жив. Його батьки, Курт і Аніта Блумквіст, почали заводити дітей у тридцятип’ятилітньому віці, і їх обох вже немає в живих. Батько працював наладчиком устаткування і часто бував у роз’їздах. Мати, наскільки мені вдалося дізнатися, все життя вела виключно домашнє господарство. Сім’я переїхала до Стокгольма, коли Мікаель пішов у школу. У нього є сестра на ім’я Анніка, яка на три роки молодша за нього і працює адвокатом. Є також дядьки з материного боку і двоюрідні брати й сестри. Ви каву наливати збираєтесь?
Остання репліка була звернена до Арманського, який поспішно відкрив приготовлений для зустрічі термос з кавою і кивнув, просячи її продовжувати розповідь.
— Отже, у шістдесят шостому сім’я переїхала до Стокгольма. Вони жили на острові Лілла Ессинген. Блумквіст спочатку ходив у школу в Броммі, а потім у гімназію на Кунгсхольмені.[23] У нього був цілком задовільний атестат — у середньому чотири і дев’ять десятих; копії маються в папці. У роки навчання в гімназії він займався музикою і грав на бас-гітарі в рок-групі під назвою «Бутстреп», що навіть випустила сингл, який влітку сімдесят дев’ятого крутили по радіо. Після гімназії Блумквіст працював контролером в метро, поназбирав грошей і поїхав за кордон. Протягом року він, схоже, вештався по Азії — Індія, Таїланд — і навіть добирався до Австралії. Вчитися на журналіста в Стокгольмі він почав, коли йому був двадцять один рік, але після першого курсу перервав навчання і служив в армії, у стрілецьких військах, в Кіруні. До цієї частини відбирали самих мачо, і він закінчив службу з добрим результатом: десять-дев’ять-дев’ять. Після армії закінчив освіту і з того часу працює журналістом. Які потрібні подробиці?
— Розповідайте те, що вважаєте важливим.
— Гаразд. Він трохи нагадує практичне порося з «Трьох поросят». До сьогодні він був успішним журналістом. У вісімдесятих роках багато працював позаштатно, спочатку в провінційних газетах, потім у Стокгольмі. У мене є список. Перший великий успіх йому принесла історія з Ведмежою бандою — бандою грабіжників, яку він допоміг затримати.
— Коли його прозвали Калле Блумквіст.
— Він ненавидить своє зменшувальне ім’я, що цілком зрозуміло. Спробував би хто-небудь назвати мене в газеті Пеппі Довгапанчоха, так у нього б відразу губа розпухла.
Вона кинула похмурий погляд на Арманського, і той ковтнув слину. Він неодноразово подумки порівнював Лісбет Саландер з Пеппі Довгапанчоха і зараз був вдячний своїй розважливості за те, що жодного разу не спробував пожартувати на цю тему. Він жестом запропонував їй розповідати далі.
— Одне джерело повідомляє, що аж до цього моменту Блумквіст хотів стати репортером кримінальної хроніки — він навіть позаштатно працював у цій ролі в одній з вечірніх газет, — але популярність він здобув як журналіст, що спеціалізується на політиці та економіці. Штатним співробітником вечірньої газети він став тільки наприкінці вісімдесятих. У дев’яностому році він звільнився, ставши одним із засновників щомісячного журналу «Міленіум». Спочатку журнал не мав видавництва, яке б його підтримувало, і був чистісіньким аутсайдером. Але його тираж виріс і на сьогодні досягає двадцяти однієї тисячі примірників. Редакція розташовується на Гьотґатан,[24] усього за кілька кварталів звідси.