Одне, правда, було Мікаелю абсолютно ясно. Якби якісь змовники навмисно влаштували зустріч на Архольмі з метою привернути його увагу, то кращого внеску в цю справу Роберт зробити просто не міг би. Одначе вони перетнулися там зовсім випадково.
Роберт не знав, наскільки Мікаель зневажає людей типу Ханса Еріка Веннерстрьома. Багаторічне вивчення цієї теми переконало Мікаеля, що не існує жодного директора банку або відомого глави компанії, який би не був пройдисвітом.
Про Лісбет Саландер Мікаель ніколи не чув і був у щасливому невіданні щодо зробленого нею цього дня звіту, та, якби він її слухав, то згідливо закивав би, коли Лісбет заявила, що його відверта огида до охочих рахувати гроші не є проявом лівого радикалізму. Не можна сказати, що політика Мікаеля не цікавила, але до різних політичних «ізмів» він ставився з надзвичайною підозрілістю. Єдиний раз, коли він голосував на виборах до риксдагу — це було в тисяча дев’ятсот вісімдесят другому році, — він зупинився на соціал-демократах просто тому, що, на його думку, ніщо не могло бути гірше, аніж іще три роки мати Йосту Бумана міністром фінансів, а Турбйорна Фельдіна чи, можливо, Улу Ульстена — на посаді прем’єр-міністра. Тому він без великого ентузіазму проголосував за Улофа Пальме, діставши в результаті вбивство прем’єр-міністра, «Бофорс»[27] і справу Еббе Карлссона.[28]
Мікаель зневажав репортерів, що пишуть про економіку, через нехтування ними такої, на його думку, очевидної речі, як мораль. Для нього рівняння розв’язувалося просто. Директора банку, який розбазарив сто мільйонів через нерозважливі спекуляції, треба знімати з роботи. Керівника підприємства, котрий створює «дуті» компанії, слід садити у в’язницю. Домовласника, який примушує молодь нелегально оплачувати кімнату з клозетом, необхідно робити об’єктом загального осуду.
На думку Мікаеля Блумквіста, завдання репортера-економіста полягало в тому, щоб виявляти і викривати фінансових акул, які створюють банківські кризи і пускають на вітер капітали дрібних вкладників у божевільних вервечках дот-комів. Він гадав, що такому журналістові належить наглядати за керівниками підприємств з тією ж пильною увагою, з якою політичні репортери відстежують найменший невірний крок міністрів і членів риксдагу. Політичному журналістові ніколи б не спало на думку вважати лідера партії непогрішимим, ніби той святий, і Мікаель відмовлявся розуміти, чому так багато економічних журналістів найважливіших ЗМІ країни ставляться до посередніх біржових ділків з обожнюванням, начебто ті — рок-зірки.
Така незвичайна для економічної журналістики позиція колись привела його до гучного конфлікту з колегами, декотрі з яких, перш за все Вільям Борґ, стали його найзлішими ворогами. Мікаель повівся загонисто, розкритикувавши побратимів по перу за те, що вони зраджують свою справу і служать на побігеньках в успішних молодих біржовиків. Роль критика суспільних пороків, зрозуміло, створила Мікаелю певний статус, його почали запрошувати як «незручного гостя» на телепередачі, щоб прокоментувати викриття якого-небудь директора, що розтринькав мільярд чи близько того. Проте ця ж позиція принесла йому багато непримиренних ворогів. Мікаель легко міг собі уявити, що цього вечора в деяких редакціях відкорковували пляшки шампанського.
Еріка розуміла роль журналіста так само, як він, і ще в школі журналістики вони разом бавилися тим, що придумували видання, засноване на таких принципах.
Кращого керівника, ніж Еріка, Мікаель просто не міг собі уявити. Вона була організатором, здатним проявляти щодо співробітників теплоту і довіру, але разом з тим не ухилялася від конфліктів і в разі потреби вміла правити твердою рукою. А головне, її холоднокровність і точна інтуїція відігравали важливу роль, коли треба було визначати зміст нового числа. Вони з Мікаелем нерідко мали різні погляди і до нестями сварилися, але при цьому нескінченно довіряли одне одному і разом утворювали непереможну команду. Він грав роль чорнороба, добуваючи матеріал, а вона обробляла його і знаходила йому застосування.
Хлопець з робітничого середовища і дівчина з вищого класу разом мали необхідні якості. «Міленіум» був їх спільним творенням, але ніколи б він не став реальністю без її здатності забезпечити фінансування. У Еріки були гроші, отримані у спадок, і основний капітал вона внесла сама, а потім умовила батька і знайомих вкласти в проект досить солідні суми.
27
Мається на увазі скандал, пов’язаний з одержанням великих хабарів індійськими чиновниками та бізнесменами від шведської компанії «Бофорс АВ» за укладення в 1986 році контракту на постачання гаубиць.
28
Книговидавець Еббе Карлссон потрапив у центр великого політичного скандалу, коли за його ініціативою розслідувався курдський слід у вбивстві Улофа Пальме.