— Ось і садиба Ванґерів, — сказав Дірк Фруде. — Колись тут вирувало життя, а зараз у будинку живуть тільки Хенрік і домоправителька. Але там багато кімнат для гостей.
Вони вийшли з машини. Фруде показав на північ:
— За традицією керівник концерну «Ванґер» завжди жив отут, але Мартіну Ванґеру захотілося чого-небудь сучаснішого, і він побудував віллу в самому кінці мису.
Мікаель озирнувся і задумався над тим, якому божевільному пориванню він піддався, коли приймав запрошення адвоката Фруде. І вирішив, що по можливості повернеться до Стокгольма цього ж вечора.
До входу в будинок вели кам’яні сходи, але не встигли вони по них піднятися, як двері відчинилися. Завдяки знімкам в Інтернеті Мікаель відразу упізнав Хенріка Ванґера.
На фотографіях він був молодший, але для своїх вісімдесяти двох років і зараз виглядав напрочуд бадьорим: сухорлявий, із грубуватим, обвітреним обличчям і зачесаним назад пишним сивим волоссям, що свідчило про те, що чоловіки в його сім’ї не схильні до облисіння. Він був одягнений у добре відпрасовані штани, білу сорочку і зношену коричневу кофту, носив невеличкі вуса і тонкі окуляри в сталевій оправі.
— Я — Хенрік Ванґер, — привітався він. — Дякую, що погодилися до мене приїхати.
— Добридень. Ваше запрошення стало для мене несподіванкою.
— Проходьте в тепло. Я приготував одну з гостьових кімнат; чи не бажаєте трохи освіжитися? Вечеряти будемо пізніше. Це Анна Нюґрен. Вона про мене піклується.
Мікаель потис руку невисокій жіночці років шістдесяти, котра взяла в нього пальто і повісила в шафу. Оскільки по ногах помітно тягнуло холодом, вона запропонувала Мікаелю капці.
Мікаель подякував і звернувся до Хенріка Ванґера:
— Я не певен, що залишуся до вечері. Це якоюсь мірою залежатиме від того, що за гру ви затіяли.
Хенрік Ванґер переглянувся з Дірком Фруде; було видно, що ці двоє чудово розуміють один одного.
— Я, мабуть, скористаюся нагодою і залишу вас, — сказав адвокат. — Мені треба додому, щоб доглянути за внуками, поки вони не розтрощили весь будинок.
Він обернувся до Мікаеля:
— Я живу через міст і направо. До мене можна дійти за п’ять хвилин; це за кондитерською, третій будинок у бік води. Якщо я буду потрібний, телефонуйте.
Улучивши хвилину, Мікаель сунув руку в кишеню й увімкнув магнітофон.
«Я зовсім звихнувся?» — подумав він.
Він і гадки не мав про те, чого хоче Хенрік Ванґер, але після скандалу з Хансом Еріком Веннерстрьомом вважав за потрібне точно фіксувати всі дивні події, що відбуваються навколо нього, а несподіване запрошення до Хедестада, безумовно, належало саме до цієї категорії.
Колишній промисловець на прощання поплескав Дірка Фруде по плечу і зачинив за ним вхідні двері, а потім переключив увагу на Мікаеля:
— У такому разі перейдімо відразу до справи. Це зовсім не гра. Я хочу з вами поговорити, але ця розмова потребує немало часу. Я попрошу вас вислухати мене до кінця і лише після цього вирішувати. Ви — журналіст, і мені хотілося б скористатися вашими послугами. Анна принесла каву в мій кабінет на другому поверсі.
Хенрік Ванґер показував дорогу, і Мікаель прямував за ним. Вони увійшли до довгастого кабінету розміром близько сорока квадратних метрів, розташованого в торці будинку.
Більшу частину — метрів десять — однієї довгої стіни від підлоги до стелі займали книжкові полиці, заставлені неймовірною сумішшю з художньої літератури, біографій, книжок з історії, довідників з торгівлі і промисловості, а також товстих папок. Книги були розташовані абияк. Стелаж, схоже, активно використовувався, і Мікаель зробив висновок, що Хенрік Ванґер любить читати. Уздовж протилежної стіни витягнувся довгий письмовий стіл з темного дуба, поставлений так, що той, хто сидів за ним, був повернений лицем до кімнати. На стіні в засклених рамках педантичними рядами розташовувалося велике зібрання засушених квітів.
З торцевого вікна Хенріку Ванґеру відкривався вид на міст і церкву. Біля вікна стояли диван, м’які крісла і журнальний столик, на якому Анна приготувала філіжанки, термос, домашні булочки і печиво.