Мікаель кивнув. Хенрік Ванґер висловлювався чітким і твердим голосом, і Мікаель уже відзначив, що старий зовсім не слабоумний і мислить цілком тверезо.
— Мене більше за все цікавить, навіщо я тут, — повторив він.
— Я запросив тебе приїхати, тому що хочу попросити тебе допомогти мені підвести цю саму риску. У мене залишилося кілька незакінчених справ.
— Чому саме мене? Я хочу сказати, чому ви думаєте, що я зможу вам допомогти?
— Тому що, якраз коли я почав подумувати про те, щоб кого-небудь найняти, твоє ім’я гучно пролунало у зв’язку із справою Веннерстрьома. Адже я знав, хто ти. Можливо, ще й тому, що колись пуцьвірінком ти сидів у мене на колінах. — Він протестуючи замахав рукою. — Ні, зрозумій мене правильно. Я не розраховую, що ти допомагатимеш мені з сентиментальних міркувань. Я просто пояснюю, чому в мене виникло бажання зв’язатися саме з тобою.
Мікаель приязно розсміявся:
— М-гу, на колінах, яких я абсолютно не пам’ятаю. Але звідки ви дізналися, хто я такий? Я хочу сказати, що справа ж була на початку шістдесятих.
— Вибач, але ти мене неправильно зрозумів. Ви переїхали до Стокгольма, коли твій батько дістав посаду керівника майстерні на заводі «Заріндерс меканіска». Це було одне з багатьох підприємств, що входили до концерну «Ванґер», і на цю роботу його влаштував я. У нього не було освіти, але я знав, на що він здатний. У ті роки ми з твоїм батьком неодноразово зустрічалися, коли в мене бували справи на «Заріндерс». Близькими друзями ми не були, проте завжди зупинялися поговорити. Востаннє я бачив його за рік до смерті, і тоді він розповів мені, що ти вступив у Вищу школу журналістики. Він дуже тобою пишався. Незабаром після цього ти прославився на всю країну у зв’язку з бандою грабіжників — Калле Блумквіст і таке інше. Я стежив за тобою і за ці роки прочитав багато твоїх статей. До речі, я досить часто читаю «Міленіум».
— Гаразд, зрозуміло. Але що саме ви хочете, щоб я зробив?
Хенрік Ванґер опустив погляд на руки і потім зробив кілька ковтків кави, мовби йому потрібний був маленький перепочинок, перш ніж нарешті підійти до суті справи.
— Мікаелю, перш ніж почну розповідати, я хотів би укласти з тобою угоду. Мені треба, щоб ти зробив для мене дві речі. Одна з них є швидше приводом, друга — власне справою.
— Яку угоду?
— Я розповім тобі історію в двох частинах. У першій мова піде про сім'ю Ванґер. Це привід. Історія буде довгою і похмурою, але я постараюся дотримуватися тільки чистої правди. Друга частина — безпосередньо моя справа. Думаю, що іноді моя розповідь здаватиметься тобі…. божевільною. Мені треба, щоб ти вислухав мою історію до кінця — все те, що я від тебе хочу і що я тобі пропоную, — перш ніж вирішиш, візьмешся ти за цю роботу чи ні.
Мікаель зітхнув. Було очевидно, що Хенрік Ванґер не має наміру коротко й чітко викласти свою справу та відпустити його на вечірній потяг. Можна не сумніватися, що коли він зателефонує Дірку Фруде з проханням відвезти його на станцію, машина не заведеться через мороз.
Старий, мабуть, витратив багато часу, обдумуючи, як зловити його на гачок. Мікаель запідозрив, що все, що відбувалося з моменту, коли він ступив у кабінет, було добре зрежисованим спектаклем. Спершу пускається в хід несподіванка: він, виявляється, зустрічався з Хенріком Ванґером у дитинстві, потім йому показують фотографію батьків, упираючи на те, що його батько і Хенрік Ванґер були друзями, кажуть приємні слова про те, що старий знав, хто такий Мікаель Блумквіст, і роками здалеку спостерігав за його кар’єрою. Все це, можливо, і мало крихту істини, але разом з тим відповідало елементарному психологічному розрахунку. Іншими словами, Хенрік Ванґер був чудовим маніпулятором з багаторічним досвідом спілкування за зачиненими дверима з куди крутішими людьми. Не випадково він став одним з провідних промислових магнатів Швеції.
Мікаель прийшов до висновку, що Хенрік Ванґер хоче від нього чогось такого, чого йому, очевидно, робити абсолютно не захочеться. Залишалося тільки вивідати, про що йдеться, подякувати і відмовитися. І постаратися встигнути на вечірній потяг.
— Вибачте, так діло не піде, — сказав він і поглянув на годинник. — Я пробув тут уже двадцять хвилин. Даю вам рівно тридцять хвилин, щоб розповісти все, що вважаєте за потрібне. Потім я викликаю таксі і їду додому.