На мить Хенрік Ванґер вибився з ролі добросердого патріарха, і Мікаель відчув у ньому того нещадного керівника виробництва, яким він бував у роки своєї величі, коли йому доводилося долати опір або розбиратися з яким-небудь норовистим новим членом правління. Його рот скривився в гіркій усмішці:
— Зрозуміло.
— Все дуже просто. Не треба ходити околясами. Скажіть, що ви хочете, щоб я зробив, і я вирішу, візьмуся я за це чи ні.
— Ви хочете сказати, що коли я не зумію вмовити вас за тридцять хвилин, то не зможу це зробити і за тридцять днів.
— Щось подібне.
— Але моя розповідь довга і складна.
— Скоротіть і спростіть. У журналістиці так заведено. Двадцять дев’я ть хвилин.
Хенрік Ванґер підняв руку:
— Досить. Ваша думка мені ясна. Але перебільшення — це завжди психологічний прорахунок. Мені потрібна людина, що вміє проводити розслідування і критично мислити, і до того ж незалежна. Думаю, ви саме така людина, і це не лестощі. Добрий журналіст, звичайно, повинен мати ці якості, а я прочитав вашу книгу «Тамплієри» з великою цікавістю. Інша річ, що я зупинив свій вибір на вас, позаяк був знайомий з вашим батьком і знаю, хто ви такий. Якщо я правильно розумію, після справи Веннерстрьома ви виявилися звільненими з журналу чи, принаймні, пішли за власним бажанням. Це означає, що тепер у вас немає постійної роботи, і не потрібно великого розуму, щоб збагнути, що ви, очевидно, відчуваєте фінансові труднощі.
— І вам випадає слушна нагода скористатися моїм становищем, ви це хочете сказати?
— Може, й так. Але, Мікаелю, — можна, я називатиму вас Мікаелем? — я не маю наміру вам брехати чи вишукувати неправдиві причини. Для такого я надто старий. Якщо вам не до душі те, що я говорю, можете послати мене подалі. Тоді мені доведеться підшукати кого-небудь іншого, хто захоче на мене попрацювати.
— Гаразд, але в чому полягає робота, яку ви хочете мені запропонувати?
— Що вам відомо про сім’ю Ванґер?
Мікаель розвів руками:
— Ну, в основному те, що я встиг прочитати в Інтернеті, після того як у понеділок мені зателефонував Фруде. У ваш час «Ванґер» був одним з найпотужніших промислових концернів Швеції, а зараз його масштаб значно скоротився. Генеральним директором є Мартін Ванґер. Так, я знаю ще дещо, але до чого ви хилите?
— Мартін… він гарна людина, але за великим рахунком не боєць. Він не здатний керувати концерном у кризовій ситуації. Мартін хоче проводити модернізацію і спеціалізацію — що, по суті, правильно, — але йому заледве вдається просувати свої ідеї і ще важче забезпечувати фінансування. Двадцять п’ять років тому концерн «Ванґер» був серйозним конкурентом імперії Валленберґів. У Швеції на нас працювали сорок тисяч людей. Концерн забезпечував роботою і доходами всю країну. Сьогодні більшість цих робочих місць знаходяться в Кореї або Бразилії. Нині у нас працює близько десяти тисяч людей, а за рік-два — якщо Мартін не розпрямить крила — ми, можливо, опустимося до рівня підприємства з п’ятьма тисячами працівників, зайнятих в основному на дрібних виробництвах. Іншими словами, концерн «Ванґер» от-от піде на звалище історії.
Мікаель кивнув. Розказане Хенріком Ванґером у загальних рисах збігалося з висновками, які він зробив сам, посидівши кілька хвилин за комп’ютером.
— Концерн «Ванґер» як і раніше в чистому вигляді сімейне підприємство, одне з дуже небагатьох у країні. Близько тридцяти членів сім’ї є дрібними співвласниками різного масштабу. Це завжди було силою концерну, але й головною його слабкістю.
Хенрік Ванґер зробив театральну паузу і заговорив з натиском у голосі:
— Мікаелю, запитати мене ви зможете потім, але я хочу, щоб ви повірили мені на слово, якщо я скажу, що терпіти не можу більшість членів сімейства Ванґер. Моя сім’я в основному складається з грабіжників, скнар, деспотів і недоумків. Я керував підприємством тридцять п’ять років і весь цей час був змушений вести непримиренну боротьбу з іншими членами сім'ї. Моїми найзлішими ворогами були не конкуренти або держава, а вони.
Він помовчав.
— Я сказав, що хочу, щоб ви зробили для мене дві речі. Мені хочеться, щоб ви написали історію сімейства Ванґер. Для простоти можна назвати це моєю біографією. Це буде не якась там церковна проповідь, а історія про ненависть, сімейні скандали і безмірну пожадливість. Я надам у ваше розпорядження всі свої щоденники й архіви. Ви дістанете доступ до моїх найпотаємніших думок і право публікувати будь-який виявлений вами бруд без жодного обмеження. Думаю, на тлі цієї історії Шекспір видасться легким розважальним читанням.