Піймання Ведмежої банди зробило Мікаеля зіркою, що неабияк допомогло кар’єрі молодого журналіста. Але всю втіху зіпсувало те, що друга з двох вечірніх газет не змогла утриматися від спокуси додати до тексту заголовок «Калле Блумквіст розкриває справу». Жартівлива стаття, написана досвідченою журналісткою, містила дюжину аналогій з юним детективом, придуманим Астрід Ліндґрен.[7] На додаток до всього газета дала матеріал з фотографією, на якій Мікаель стояв з напівроззявленим ротом і піднятим вказівним пальцем і, схоже, давав поліцейському у формі якісь інструкції. Насправді ж він показував дорогу до дачної вбиральні.
За все своє життя Мікаель Блумквіст жодного разу не називав себе Карлом і не підписував статті ім’ям Карл Блумквіст, але це вже не мало ніякого значення. Відтоді колеги-журналісти прозвали його Калле Блумквістом, що його зовсім не тішило, і вимовляли це хоча й доброзичливо, але подекуди й глузливо. Попри повагу до Астрід Ліндґрен — її книги Мікаель дуже любив, — своє прізвисько він ненавидів. Знадобилося декілька років і куди вагоміші журналістські заслуги, щоб воно почало забуватись, але, коли хтось поблизу вимовляв це ім’я, його, як і раніш, сіпало.
Отже, він спокійно усміхнувся і подивився в очі представникові вечірньої газети.
— Ну, придумай що-небудь. Ти ж бо завжди здорово пишеш статті.
Репортер говорив без неприязні. З усіма тут Мікаель був більш або менш знайомий, а найзлостивіші його критики визнали за краще не приходити. З одним із репортерів він раніше разом працював, а «Ту, з каналу ТБ-4» йому кілька літ тому заледве не вдалося закадрити на вечірці.
— Тобі там дали добрячої прочуханки, — сказав представник газети «Даґенс індастрі», молодий, явно з позаштатних кореспондентів.
— Загалом-то, так, — признався Мікаель.
Стверджувати протилежне йому було важко.
— І як ти себе почуваєш?
Незважаючи на серйозність ситуації, ні Мікаель, ні журналісти, трохи старші віком, почувши це питання, не змогли стримати посмішки. Мікаель обмінявся розуміючим поглядом з представницею каналу ТБ-4.
«Як ти себе почуваєш?»
«Серйозні журналісти» в усі часи стверджували, що це єдине питання, яке здатні задати «безголові спортивні репортери» після фінішу «захеканому спортсмену».
Але потім він знову став серйозним і відповів цілком завченою фразою:
— Я, звичайно, можу лише шкодувати про те, що суд не прийшов до іншого висновку.
— Три місяці ув’язнення і компенсація в сто п’ятдесят тисяч крон — це відчутно, — сказала «Та, з каналу ТБ-4».
— Я це переживу.
— Ти готовий попросити вибачення у Веннерстрьома? Потиснути йому руку?
— Ні, навряд. Моя думка про моральний бік комерційної діяльності пана Веннерстрьома не зазнала істотних змін.
— Отже, ти, як і раніше, стверджуєш, що він негідник? — відразу пролунало запитання від «Даґенс індастрі».
Це запитання загрожувало спричинити появу «матеріальчика» з фатальним заголовком, і Мікаель міг би пійматися на цей гачок, але репортер надто квапливо підсунув мікрофон, і він відчув сигнал про небезпеку. Перш ніж відповісти, він зачекав кілька секунд.
Суд тільки що ухвалив, що Мікаель Блумквіст завдав образи честі та гідності фінансиста Ханса Еріка Веннерстрьома. Його засудили за наклеп. Процес закінчився, і оскаржувати вирок він не збирався. А що станеться, якщо він необережно повторить свої твердження просто на сходах ратуші?
Мікаель вирішив, що перевіряти це не варто.
— Я гадав, що маю вагомі підстави для публікації наявних у мене відомостей. Суд визнав інакше, і я, звичайно, повинен змиритися з результатами судового розгляду. Тепер ми в редакції гарненько обговоримо вирок, а потім вирішимо, що нам робити. Більше мені додати нічого.
— Але ти забув про те, що журналіст зобов’язаний підкріплювати свої твердження доказами, — досить різко зауважила «Та, з каналу ТБ-4».
Заперечувати це було безглуздо. Раніше вони з нею малися за добрих друзів. Зараз обличчя дівчини залишалося спокійним, але Мікаелю здалося, що він уловив у її погляді розчарування і відчуженість.
Мікаель Блумквіст відповідав і далі на запитання ще кілька нестерпних хвилин. У повітрі буквально витало здивування присутніх: як Мікаель міг написати статтю, геть позбавлену підстав? Але ніхто з репортерів про це так і не спитав, можливо, їм було дуже ніяково за колегу. Присутні журналісти, за винятком позаштатника з «Даґенс індастрі», мали багатий професійний досвід, і для ветеранів те, що трапилося, виглядало незбагненним. Представниця каналу ТБ-4 поставила Мікаеля перед входом до ратуші й задала свої запитання окремо, перед камерою. Вона трималася люб’язніше, ніж він того заслуговував, і в результаті з’явилася кількість «матеріальчику», достатня для того, щоб задовольнити всіх репортерів. Його історія, звичайно, знайде своє відбиття в заголовках — це неминуче, — проте він змушував себе пам’ятати про те, що для ЗМІ це все ж таки не найголовніша подія року.