— Гаразд. Становище кепське, але я думаю, що їхати в Хедестад для тебе все одно що хапатися за соломинку.
— А в тебе є краща ідея?
Еріка знизала плечима:
— Нам би слід було зараз узятися до пошуків джерел. Вибудовувати матеріал наново і цього разу робити все розумно.
— Ріккі, про цей матеріал треба забути.
Еріка сиділа, поклавши руки на стіл, і тепер у відчаї уткнулася в них головою.
Заговоривши знову, вона спочатку намагалася не зустрічатися з Мікаелем поглядом:
— Я страшенно зла на тебе. Не за те, що написаний тобою матеріал виявився помилковим — тут моя провина не менша. Не за те, що ти залишаєш посаду відповідального редактоpa — у нинішній ситуації це розумне рішення. Я можу прийняти те, що ми подаємо це як розрив або боротьбу за владу між тобою і мною — це логічно, якщо нам треба змусити Веннерстрьома повірити в те, що я невинна фіфочка, а вся загроза виходить від тебе.
Вона зробила паузу і рішуче глянула йому в очі:
— Але я думаю, що ти помиляєшся. Веннерстрьом не піддасться на блеф. Він і далі прагнутиме потопити «Міленіум». Різниця полягає лише в тому, що з цієї миті битися з ним мені доведеться самій, і ти знаєш, що зараз ти потрібний у редакції більше, ніж будь-коли. Гаразд, я готова воювати з Веннерстрьомом, але мене страшенно злить те, що ти легко покидаєш корабель. Ти кидаєш мене у найтяжчий момент.
Мікаель простягнув руку і погладив її по волоссю:
— Ти не сама. У тебе є Крістер та інші.
— Янне Дальмана можеш виключити. До речі, думаю, ми даремно взяли його на постійну роботу. Він досвідчений співробітник, але від нього більше неприємностей, ніж користі. Я йому не довіряю. Всю осінь він зловтішався. Не знаю, сподівався він посісти твоє місце чи просто в нього психологічна несумісність з рештою співробітників.
— Боюся, що ти маєш рацію, — сказав Мікаель.
— Що ж робити? Вигнати його?
— Еріко, ти головний редактор і основний власник «Міленіуму». Якщо його треба вигнати, жени.
— Ми ще нікого не звільняли, Мікке. А зараз ти навіть це рішення перекладаєш на мене. Мені стало неприємно приходити вранці в редакцію.
Тут Крістер Мальм несподівано підвівся з дивана:
— Якщо ти хочеш встигнути на потяг, нам треба поквапитися.
Еріка запротестувала, але він підняв руку:
— Почекай, Еріко, ти запитувала мою думку. Я вважаю, що ситуація у нас гірше не можна. Але якщо справа йде так, як говорить Мікаель, — що він дуже втомився від усього цього, — то йому справді треба їхати, задля самого себе. І ми повинні його відпустити.
Мікаель і Еріка дивилися на Крістера здивовано, а він збентежено поглядав на Мікаеля.
— Ви обоє знаєте, що «Міленіум» — це ви. Я співвласник, і ви завжди були зі мною чесні. Я дуже люблю журнал і все з ним пов’язане, але ж ви могли б просто замінити мене будь-яким іншим головним художником. Проте вас цікавила моя думка. Ви на неї зважали. Що ж до Янне Дальмана, то я з вами згоден. Якщо тобі, Еріко, треба його вигнати, я візьму це на себе. Треба тільки знайти вагому причину.
Зробивши паузу, він повів далі:
— Я згоден з тобою: дуже погано, що Мікаель зникає саме зараз. Але думаю, у нас немає вибору. — Він подивився на Мікаеля. — Я відвезу тебе на вокзал. Ми з Ерікою протримаємося, поки ти не повернешся.
Мікаель повільно кивнув.
— Я боюся того, що Мікаель не повернеться, — тихо сказала Еріка Берґер.
Драґан Арманський розбудив Лісбет Саландер, зателефонувавши їй о другій годині дня.
— Що таке? — сонно спитала вона. В роті у неї відчувався присмак смоли.
— Йдеться про Мікаеля Блумквіста. Я щойно говорив з нашим замовником, адвокатом Фруде.
— І що?
— Він зателефонував і сказав, що ми можемо кинути справу Веннерстрьома.
— Кинути? Я ж уже почала цим займатися.
— Добре, але Фруде в цьому більше не зацікавлений.
— Так просто?
— Йому вирішувати. Не хоче продовжувати, значить, не хоче.
— Ми ж домовилися про винагороду.
— Скільки ти витратила часу?
Лісбет Саландер задумалася.
— Близько трьох святкових днів.
— Ми домовлялися про межу в сорок тисяч крон. Я виставлю йому рахунок на десять тисяч; ти отримаєш половину, цього цілком досить за витрачені марно три дні. Йому доведеться заплатити за те, що він все це затіяв.