Чи були щасливчиками обрані, чи ні — це ще питання. Акторське щастя — нестійка сполука. Чи мало є прикладів, як після вдалого дебюту неофіт спочатку підпадав під шквал обожнювання, до якого був не готовий, а трохи згодом його огортало повне забуття як з боку режисерів, так і шанувальників. Добре, як такому виконавцеві не забракне сил знайти себе в іншій професії. А як навіть складеться кар’єра актора, то його життя, а ще більше — життя акторки дуже залежне від цілої низки факторів. І самий нешкідливий, але й найбільш руйнівний для кар’єри привід звучав цілком безневинно: ваш типаж є ворожим соціалістичному реалізму.
Дивом дивуєшся, як це Любов Орлова[17], що її походження сягає дворянським корінням до графа Орлова, фаворита Катерини Другої, не тільки уникла таборів і страти, а й була улюбленою акторкою керманича! Яку надлюдську відповідальність мала відчувати акторка, що її свинарки, пастушки, доярки, реалістично і привабливо відтворені в радянському кіно й були запорукою виживання батьків з жахливим родоводом, сестри з дітьми, коханого чоловіка! Вона змогла прожити все життя і не впасти в неласку можновладців.
А скільки талановитих акторок закінчили свою кар’єру в злиденній комуналці, без засобів до існування, у коконі штучно створеної непам’яті!
І все одно численні безвісні дівчатка прагнули стати акторками! Більшість з них опалювали крила своєї мрії одразу. І то була ласка долі, бо вони ще встигали впорядкувати своє життя.
Серед таких опинилась і Ляля.
Хлопець запевнив, що Ляля просто створена для головних ролей, але підготовитись, звісно, не завадить. І тут таки запропонував хоча б трохи прорепетирувати. Чи сумніваєтеся ви, що Ляля погодилася? Десь на споді свідомості майнуло: а де зазвичай репетирують? Може, десь є вільна аудиторія чи то студія?
Ляля ледь встигала за своїм супутником, який спочатку потягнув її в метро. Потім, як вийшли, вони підбігли, стрибнули в трамвай. Трохи під’їхали та нарешті зайшли у парадне триповерхового житлового будинку. Всередині досить помітно тхнуло котами.
М-да, не студія.
На другому поверсі супутник Лялі натиснув на одну з чотирьох кнопок дзвоника. Двері відчинила ще не стара, але якась понура жінка в потертому халаті з байки.
Ляля із супутником опинилися в коридорі, який міг би бути просторим, аби не був захаращений бозна чим. Тут були дорослий велосипед, дитяча колиска з якимось мотлохом замість немовляти, дитячі ночви, якісь коробки, обрізки дощок. І впродовж усього коридору висіло декілька мотузок з вогкою білизною.
Ляля була ще маленька, як її родина переїхала з комуналки в окрему квартиру, тож трохи знітилися від несподіванки. Але супутник не дав їй часу на сумніви і швиденько штовхнув її в одні з дверей. Кімната за дверима виявилась хоч і бідненька, але ретельно прибрана і затишна. Стіл було покрито плетеною скатертиною; на столі був графин з водою і два стакани з тонкого скла; на підвіконні — яскраво червона герань; на стіні висіла репродукція «Трьох богатирів» Васнєцова; на ліжку — стосик подушок в білосніжних наволочках. Ліжко було дерев’яне.
Хлопець вийшов з кімнати, але швидко повернувся з двома пляшками шампанського в одній руці і плиткою шоколаду — в другий. Досі Ляля пила спиртне тільки раз, на весіллі у родичів. Та й то як пила: тільки сьорбнула. Але якось не хотілося виглядати провінціальною «синьою панчохою», тож вона покірливо взяла з рук хлопця стакан із шампанським, вислухала якийсь банальний тост і хоробро випила. І… І спочатку нічого не відчула. «Багато галасу даремно!» — мимоволі подумала Ляля, згадавши застереження мами щодо випивки.
А потім все відбулося як в паскудному романі. Бульбашки шампанського із шлунку спочатку повільно, а потім все швидше й швидше помчали по судинам, розігріли м’язи і добулися мозку, аби його відключити. Крізь шпаринки в свідомості проглядалися лише окремі кадри: ось хлопець ґречно бере її за руку і просить пройтись туди й сюди; ось Ляля походжає перед хлопцем в імпровізованому хітоні з простирадла, а під хітоном зовсім нічого; а ось вже не залишилося й хітона… А перед очима пухкі губи, що повторюють і повторюють її ім’я: Ляля, Ляля, Лялечка.
Коли вона прокинулась, хлопця в кімнаті не було. За вікном вже сутеніло. В голові Лялі шуміло, її трохи нудило. І, крім явного дискомфорту в найінтимнішому місці, який не залишав сумнівів, що вона попрощалася із цнотою не уві сні, невідомо чому страшенно свербіла спина. Ляля звелася на лікті і мимоволі глянула під себе. І тут же зіскочила з ліжка — на білосніжному простирадлі жваво перебігали з місця на місце з десяток жирних клопів.
17
Любов Петрівна Орлова (1902–1975) — радянська актриса театру і кіно, піаністка, співачка, танцівниця. Лауреат двох Сталінських премій першого ступеня (1941, 1950). Народна артистка СРСР (1950).