Вважається, що середній коефіцієнт інтелекту в нормальному розподілі дорівнює 100. Тести на КІ привели до визначення дебілізму і його підвидів: «легкий дебілізм», коли КІ менше за 80 (і більше за 65); «середні дебіли» мають КІ між 50 і 65; «глибокі дебіли» (яких раніше називали імбецилами) — між 20 і 34. Ще нижче (КІ менше ніж 20) — «глибока розумова відсталість».
Сьогодні психологія відмовилась від слів «дебіл» і «відсталий», замінивши їх евфемізмами: ми кажемо «гандикап», «затримка розвитку», «уповільнений розвиток», «труднощі навчання», себто «інший» (точно так, як більше не кажуть «генії» чи «обдаровані», а натомість — «ранні діти» чи «з високим потенціалом»). Що не заважає на практиці використовувати тести, щоб класифікувати дітей відповідно до ступеня їхнього розумового відставання, бо треба ж їх спрямувати до відповідних навчальних закладів.
Імбецил, ідіот
Терміни імбецильності чи ідіотизму застосовували на зорі психіатрії як науки, щоб описати осіб з дуже низьким рівнем інтелектуального розвитку, нездатних читати, писати, а часом і говорити. Філіп Пінель уважав Віктора з Аверона, дитину-дикуна, ідіотом: сьогодні того назвали б «аутистом».
«Типовий ідіот — це особа, яка нічого не знає, нічого не може, нічого не хоче, і всякий ідіот так чи інакше наближається до цієї крайньої недієздатності», — писав французький психіатр Жан-Етьєн Ескіроль.
Лікар Поль Сольє в своїй праці «Психологія ідіота й імбецила: нарис патологічної психології» (1891) присвятив розділ «ідіотам і імбецилам». Висловлюючи жаль з приводу відставання французької психології від англійської та американської, він зауважує, що немає одностайності у визначенні ідіотизму чи імбецильності: одні беруть за критерій оцінювання інтелект, другі — мовлення (нездатність правильно говорити), треті — моральні якості (невміння опанувати себе).
Психологи поступово відмовляються від концепції ідіота. Єдине, що подекуди залишається, — це поняття «ідіот-савант» (хоч перевагу віддають усе ж таки «синдрому саванта»): тип, що об’єднує деякі випадки аутизму чи синдрому Вільямса, якому властиві затримка розвитку мовлення або загалом розумового розвитку і водночас надзвичайні здібності в певній царині, як-от розрахунки, малювання, музика…
Сільський дурник є прототипом розумово відсталого, благуватого чи простака. Колись у селі завжди був свій дурник («фада» казали на півдні Франції), якого використовували на підсобних роботах. Його вважали великою дитиною, милою, завжди усміхненою, що сміється й радіє знічев’я. Його не боялися. У «Білосніжці» персонаж Простак — усмішка від вуха до вуха, великі очі, на голові ковпак — своєрідна ілюстрація цього типу.
Благуватий
Благуватий — гарне слово, щоб назвати божевільного, не злого божевільного, а радше оригінала. Благуватий недалеко відійшов від дивака — людини, що робить дивні чи екстравагантні речі. А дивак близький до химерника, французькою zigoto, і за визначенням дуже ретельного Національного центру текстових і лексичних ресурсів (Centre national de ressources textuelles et lexicales) це «загалом фантазер, екстравагантної поведінки». Тут же читаємо, що faire le zigoto означає «хизуватися, удавати розумника, блазнювати». «Блазнювати» — це також «удавати клоуна».
Благуватий, дивак, химерник — усі ці слова, може, й віддаляють нас від власне дурнів, але всі вони разом належать до загальної категорії макоцвітних…
Погляд Едґара Морена
Слово con[23] заслуговує на те, щоб ми спершу відзначили його мачистський характер: ніжний отвір жіночого статевого органа вульгаризовано до тупого органа. Ми ж не кажемо pinnerie (pine — прутень).
Це Жак Превер 67 років тому привернув мою увагу до цього слова. Я сказав йому: «Мені подобаються дурні (cons) фільми», а він відповів дражливо: «Con — дуже гарне слово, одне з найгарніших».
Це не заважало мені час від часу говорити: «Яка дурня» (Quelle connerie); але відтак я дуже рідко кажу: «Це по-дурному» (C’est con), — і не дозволяю собі казати: «Це дурень» (C’est un con), — так само як намагаюся не зловживати словом salaud (гадина).
А втім, слово «дурість» (connerie) далеко відійшло від своїх фізіологічних коренів, і воно сильніше за «глупство» чи «тупість». Але узагальнення позбавляє слово всякої точності. Судити дурість інших означає припускати, що самі ви цілком позбавлені дурості. Тому, перш ніж його промовити, слід придивитися до себе самого. І запитати в себе, чи не дурість це — казати «дурість». Тож цим словом слід оперувати з надзвичайною обережністю. І все ж воно заповнює лакуну нашого словника, тому що «глупство» і «тупість» не є ні синонімами, ні еквівалентами, адже «дурість» поєднує помилку, глупство і самопевність.
23
Сроки