«Безглуздя якесь, – подумав Боббі. – Навіщо заслужувати обід довгою прогулянкою, здійснювати яку тобі зовсім не хочеться? Яка в цьому користь? Якщо ти насолоджуєшся прогулянкою, то це ж чистої води потурання власним слабкостям, а якщо не насолоджуєшся й однаково йдеш, то ти просто дурень».
З цими думками він накинувся на свій незаслужений обід і з’їв його з апетитом. Задоволено зітхнувши, молодик відкупорив пляшку пива. Навдивовижу гірке, воно таки чудово освіжало…
Боббі знову ліг горілиць на лавку, пожбуривши порожню пляшку в зарості вересу.
Відпочиваючи там, молодик почувався майже як бог. Світ був біля його ніг. Це просто вислів, але хороший вислів. Він може робити будь-що – варто лише спробувати. Плани досягнення небувалої величі, схеми сміливих починань проносилися крізь його свідомість.
Потім на нього знову найшла сонливість, навалилася апатія.
Він заснув…
Глибоким непробудним сном…
Розділ сьомий. Порятунок від смерті
Френкі зупинила свій великий зелений «Бентлі» біля бордюру великого старомодного будинку, над входом у який було написано: «Лікарня Святого Асафа».
Дівчина вийшла з машини і, розвернувшись, дістала з неї великий букет лілій. Потім подзвонила у двері. Її зустріла жінка в медсестринському вбранні.
– Я хотіла б відвідати містера Джонса, – повідомила Френкі.
Медсестра з неприхованою цікавістю дивилася на «Бентлі», на лілії та на Френкі.
– Хто до нього прийшов?
– Леді Френсіс Дервент.
Медсестра була в захваті, а пацієнт раптом виріс в її очах.
Вона провела Френкі нагору, в палату на другому поверсі.
– До вас відвідувач, містере Джонс. Вгадайте, хто це? Який приємний сюрприз.
Жінка говорила з підсилено бадьорими інтонаціями, властивими працівникам подібних закладів.
– Господи! – вигукнув Боббі, страшенно здивований. – Невже це Френкі!
– Привіт, Боббі. Принесла тобі, як водиться, квіти. Лілії, кажуть, символ смерті, але вибирати не було з чого.
– О, леді Френсіс, – защебетала медсестра, – вони чудові. Поставлю їх у воду.
І вона вийшла з палати.
Френкі сіла на поставлений, очевидно, для відвідувачів стілець.
– Ну, Боббі, – мовила вона. – Що тут коїться?
– Сам хотів би знати, – відказав Боббі. – Тепер я місцева сенсація. Вісім гранів морфію, не менше. Про мене хочуть написати в «Ланцеті» і «БМЖ».
– Що таке «БМЖ»? – перебила Френкі.
– «Британський медичний журнал».
– Добре, продовжуй. Можеш і далі жонглювати абревіатурами.
– А ти знаєш, що смертельна доза – пів грана? Я мав би вже шістнадцять разів померти. Щоправда, науці відомо, що й після шістнадцяти оговтувалися, та все-таки вісім – це чимало, хіба ні? Тепер я тут герой. У них досі таких випадків не було.
– Їм страшенно пощастило.
– Ще б пак! Тепер у них є про що поговорити з іншими пацієнтами.
Повернулася медсестра з ліліями у вазах.
– Правду ж я кажу, сестро? – запитав Боббі. – Досі тут ніколи не було такого випадку?
– О! Це диво, що ви тут, – відказала та. – Після такого вам місце на цвинтарі. Але подейкують, що лише безгрішні помирають молодими. – Вона посміялася з власного жарту й пішла.
– А що я казав, – промовив молодик. – От побачиш, я ще на всю Англію прославлюся.
Боббі безтурботно базікав далі. Усі ознаки комплексу меншовартості, які проявилися в ньому під час попередньої зустрічі, тепер безслідно зникли. Він діставав глибоке й егоїстичне задоволення, переповідаючи свою історію з усіма подробицями.
– Годі вже, – зупинила його Френкі. – Наче мені цікаво знати про всі ці шлункові зонди. Тебе послухати, то ти перший у світі, кого отруїли.
– Але небагатьом щасливчикам удавалося вижити після восьми гранів морфію, – не вгавав Боббі. – Чорт забирай, чому це тебе не вражає?
– Твоїм отруйникам не поталанило, – відказала дівчина.
– Отож. Змарнували стільки чистого морфію.
– Він був у пиві?
– Так. Мене знайшли, коли я спав як убитий, спробували розбудити й не змогли. Стривожилися, доправили на ферму й викликали лікаря…
– Далі я знаю, – поквапилася повідомити Френкі.
– Спершу вони подумали, що я навмисне його вжив. Потім, після моєї розповіді, повернулися до тієї лавочки, знайшли пляшку від пива там, де я її кинув, і відправили в лабораторію. Залишків, мабуть, було досить, щоб провести аналіз.
– Жодних здогадок щодо того, як морфій потрапив у пляшку?