– То, виходить, Кеймани таки причетні до цього?
– Звісно, причетні!
– Отже, – задумливо мовив Боббі, – якщо ти правильно відновила послідовність подій, то вони причетні. За нашою теорією, усе було так. Містера Ікс навмисне зіштовхують зі скелі – ймовірно, це робить БФ (перепрошую за ці багатозначні ініціали). Важливо, щоб особистість містера Ікс не встановили, тож йому в кишеню поклали портрет місіс К., а портрет прекрасної незнайомки вилучили. (Цікаво, хто вона?)
– Не відхиляйся від теми, – серйозно сказала дівчина.
– Місіс К. чекає, поки знайдуть фотографію, а тоді виходить на сцену в ролі вбитої горем сестри, що впізнала в містерові Ікс свого брата, який щойно повернувся здалеку.
– Ти не віриш, що він насправді її брат?
– Ні на мить! Ти знаєш, я весь час сумнівався. Кеймани – люди зовсім іншого кола. Тим часом загиблий був – недобре, звісно, так говорити, ніби я підстаркуватий англо-індієць, – але загиблий був справжнім pukka sahib[14].
– А Кеймани однозначно – ні?
– Дуже однозначно.
– І ось, коли Кеймани вже думають, що все зійшло їм з рук – тіло упізнали, смерть визнали випадковою, все як по маслу, – з’являєшся ти й змішуєш їм карти, – далі роздумувала Френкі.
– «Чому не Еванс?» – Боббі замислено повторив останні слова небіжчика. – Не розумію, що такого в цьому запитанні, що воно могло когось насторожити.
– А! Це просто тому, що ти не знаєш. Це десь так, як складаєш завдання для кросворда. Пишеш запитання, і воно здається тобі таким до безглуздя простим, що всі одразу здогадаються, а потім страшенно дивуєшся, що ніхто й гадки не має, що ти собі задумав. «Чому не Еванс?» Ця фраза може здаватися їм збіса важливою, та вони не допетрали, що для тебе це просто маячня.
– Ну й телепні.
– Та отож. Але вони, можливо, подумали, що коли вже Прітчард сказав це, то міг сказати щось іще, що теж пригадається з часом. У кожному разі вони не хотіли ризикувати. Безпечніше було прибрати тебе.
– Власне, вони дуже ризикували. Чому б не влаштувати ще один «нещасний випадок»?
– Ні, ні, це було б нерозумно. Два нещасні випадки протягом тижня. Це навело б на думки про зв’язок між цими подіями, що, своєю чергою, спровокувало б додаткове розслідування обставин першої смерті. Ні, я вважаю, що простота їхнього методу насправді виважена.
– Але ж ти казала, що морфій не так просто дістати.
– Так і є. Треба розписуватися в реєстраційних журналах, де ведеться облік усіх, хто купував отруту, ну й таке інше. А от наші злочинці мали легкий доступ до морфію.
– Як лікарі, медсестри чи аптекарі, – припустив Боббі.
– Я схиляюся до думки про незаконно ввезені ліки.
– Не можна змішувати кілька злочинів у один, – заперечив молодик.
– Розумієш, найбільша проблема – це відсутність мотиву. Твоя смерть нікому не вигідна. То що подумає поліція?
– Що це якийсь божевільний, – сказав Боббі. – Саме так вони й вирішили.
– Бачиш, усе просто!
Раптом Боббі розсміявся.
– Що тебе так розвеселило?
– Думка про те, які вони, мабуть, роздратовані тепер! Увесь цей морфій, якого вистачило б на вбивство п’ятьох-шістьох людей – а я живий-живісінький.
– Непередбачуваний жарт долі, – погодилася Френкі.
– Питання в тому, що робити далі, – по-діловому сказав Боббі.
– О! У нас багато справ, – одразу відповіла дівчина.
– Наприклад?..
– Ну, перевірити, скільки фотографій було при покійному, пересвідчитися, що одна, а не дві. Розвідати про Бассінґтона-ффренча та його пошуки будинку.
– Гадаю, тут усе буде чисто.
– Чому ти так вважаєш?
– Ну дивися, Френкі, подумай хвилинку. Бассінґтон-ффренч має бути поза підозрами. Мусить бути чистим і незаплямованим. Найімовірніше, виявиться, що жодним чином не пов’язаний з покійним і перебуває тут з цілком вагомих причин. Можливо, він і вигадав пошук будинку в ході розмови, але я впевнений, що причину приїхати сюди собі забезпечив. Загадковим незнайомцем, який випадково опинився поряд із місцем подій, тут не може й пахнути. Упевнений, що Бассінґтон-ффренч – його справжнє ім’я і що він із тих, на кого підозри не падають.
– Так, – задумливо погодилася Френкі. – Слушний висновок. Зв’язок між Бассінґтоном-ффренчем і Алексом Прітчардом установити не вдасться. Але якби ми знали справжнє ім’я загиблого…
14
Жаргонний вислів (букв. пер. – «істинний володар»), який використовували в колоніальній Індії для схвальної характеристики європейців загалом і британських представників влади зокрема.