Вони проїхали ще з вісімсот метрів сільським шляхом, а потім дівчина показала місце запланованої аварії.
– Як на мене, то краще й бути не могло, – підсумувала вона. – Он там, якраз біля підніжжя схилу, де різкий поворот, кам’яна огорожа. Бачите? Це і є мур «Мерровей-корту». Якщо завести машину й спустити її згори, вона вріжеться в мур і досить видовищно помнеться.
– Має спрацювати, – погодився Боббі. – Але хтось мусить початувати за рогом, щоб переконатися, що ніхто не їде назустріч.
– Точно, – підтвердила Френкі. – Не вистачало ще когось у це вплутати і не дай Боже скалічити на все життя. Джордж може від’їхати в той бік, а потім повернути, так ніби рухався з протилежного напрямку. І звідти, якщо все чисто, він помахає нам носовичком.
– Щось ти бліда як крейда, Френкі, – стривожено зауважив Боббі. – З тобою все гаразд?
– Це макіяж, – пояснила вона. – Готуюся до струсу мозку. Чи ти хочеш, щоб від мене пашіло здоров’ям, коли мене заноситимуть у будинок?
– Жінки – дивовижні створіння, – схвально підсумував молодик. – Ти схожа на хвору мавпочку.
– Який же ти грубий! – відказала Френкі. – Так, я піду пороздивляюся біля брами «Мерровей-корту». Вона по цей бік виступу. На щастя, вартівні там немає. Коли Джордж махне своїм носовичком, а я – своїм, можеш заводити.
– Зрозумів, – сказав Боббі. – Я лишуся всередині й кермуватиму, а коли вона розженеться – вистрибну.
– Не забийся, – застерегла Френкі.
– Буду збіса обережним. Справжня аварія нам не потрібна.
– Ну, рушай, Джордже! – скомандувала дівчина.
Той кивнув, застрибнув у другу машину й повільно заїхав на схил. Боббі та Френкі спостерігали за ним.
– Так, ти ж дивися, будь там обережна, Френкі, – якось недолуго випалив молодик. – Ну, тобто не накой дурниць.
– Усе буде гаразд. Лишатимуся насторожі. До речі, я краще не писатиму тобі. Напишу Джорджеві, може, своїй покоївці чи ще комусь, а вони вже тобі передадуть.
– Я оце думаю, чи буде Джордж успішним у своїй професії.
– А чом би й ні?
– Здається, у нього немає таланту до підбадьорливих теревенів біля ліжка хворого.
– Думаю, це прийде, – відказала Френкі. – Піду вже. Я повідомлю, коли приїхати по мене на «Бентлі».
– А я займуся відрощуванням вусів. Бувай, Френкі.
Якусь мить вони дивились одне на одного, а потім дівчина кивнула й почала спускатися зі схилу.
Джордж розвернув машину і став по інший бік виступу.
Френкі зникла на мить, а тоді з’явилася знову й помахала носовичком. Джордж теж помахав з-за повороту дороги внизу.
Боббі ввімкнув третю передачу, а потім став на підніжку й відпустив гальма. Машина, знята з нейтралки, повільно поїхала вперед. На щастя, схил виявився досить крутим. Двигун завівся. Автівка прискорилася. Боббі вирівняв кермо. В останній момент він зістрибнув. «Стандарт» з’їхав по схилу й добряче врізався в мур. Усе вдалося – імітація аварії пройшла успішно.
Молодик побачив, як Френкі швиденько вбігла на місце злочину й розпласталася біля розбитої машини. Джордж під’їхав на своєму авті й зупинився біля місця штучної аварії.
Зітхнувши, Боббі сів на мотоцикл і помчав у Лондон.
На місці аварії починалася метушня.
– Може, мені покачатися по дорозі, – запитала Френкі, – щоб запилюжитися?
– Не завадило б, – відповів Джордж. – Так, давай сюди капелюшка.
Він узяв його й вирвав величезний шматок. Френкі зойкнула.
– У тебе струс, чи як? – виправдався Джордж. – Так, а тепер лежи й не ворушися. Здається, я чув велосипедний дзвіночок.
І дійсно, саме в той момент юнак років сімнадцяти, присвистуючи, виїхав з-за рогу. Він умить зупинився, прикутий видовищем, що постало перед його очима.
– Ого! – вигукнув хлопець. – У вас тутка що? Аварія?
– Ні, – саркастично відказав Джордж. – Молода леді навмисне в’їхала в мур.
Сприйнявши цю відповідь за іронію, як і очікувалося, і не розпізнавши в ній правди, юнак із задоволенням додав:
– Справи, здається, не дуже. Вона вмерла?
– Ще ні, – заперечив Джордж. – Її треба негайно перенести в дім. Я лікар. Що це за садиба?
– «Мерровей-корт». Належить Бассінґтону-ффренчу. Він тут мировий суддя.
– Треба скоріше, – наполегливо заявив Джордж. – Давай, залиш велосипед і допоможи мені.
Юнак притулив велика до муру і з ентузіазмом кинувся на допомогу. Разом із Джорджем вони понесли Френкі до симпатичного старомодного маєтку.
Їх помітили, адже назустріч вийшов літній дворецький.
– Сталася аварія, – сповістив Джордж. – Чи є у вас кімната, куди можна віднести цю жінку? Її треба негайно оглянути.