Дворецький метушливо повернувся в будівлю. Джордж із хлопцем ішли одразу за ним, тримаючи обм’якле тіло Френкі. Дворецький зник у кімнаті ліворуч, звідки замість нього вийшла жінка. Вона була висока, рудоволоса, років тридцяти, з ясно-блакитними очима.
Жінка швидко зорієнтувалася в ситуації.
– На першому поверсі є вільна кімната, – промовила вона. – Віднесете її туди? Викликати лікаря?
– Я і є лікар, – пояснив Джордж. – Їхав повз маєток і побачив аварію.
– О! Як їй пощастило! Ходіть-но сюди!
Жінка показала їм дорогу до затишної спальні з вікнами в садок і запитала:
– Вона дуже постраждала?
– Поки що не можу сказати.
Місіс Бассінґтон-ффренч зрозуміла натяк і пішла. Юнак рушив слідом і почав розповідати про аварію так, ніби все бачив на власні очі.
– Вписалася просто в мур! Машина трах-бабах! А вона лежить на землі, капелюшок пом’ятий! А цей джентльмен проїжджав на своїй машині…
Він теревенив і теревенив, не замовкаючи, поки від нього не відкупилися півкроною.
А тим часом Френкі й Джордж тихесенько перемовлялися в кімнаті.
– Джордже, любий, це не зруйнує твоєї кар’єри? Тебе не позбавлять ліцензії абощо, ні?
– Хтозна, – похмуро відказав він. – Можуть і позбавити, якщо це випливе.
– Не випливе, – запевнила Френкі. – Не хвилюйся. Я тебе не викажу. – Вона задумливо додала: – Ти дуже добре впорався. Досі не чула, щоб ти стільки говорив.
Джордж зітхнув. Глянув на годинника.
– Розтягну наш огляд іще на три хвилини, – сказав він.
– А що буде з машиною?
– Домовлюся із хлопцями з гаража, щоб її забрали.
– Добре.
Джордж невідривно дивився на годинника. Нарешті він з полегшенням сказав:
– Час.
– Джордже, – мовила Френкі, – ти справжній янгол. Не знаю навіть, чому ти погодився.
– І я не знаю, – відповів Джордж. – Така дурість.
Він кивнув дівчині на прощання.
– Бувай. Відпочивай тут.
– Не знаю, чи вдасться, – відказала Френкі.
Вона замислилася про холодний невиразний голос із ледь помітним американським акцентом.
Джордж пішов на пошуки його власниці, яка чекала на нього у вітальні.
– Ну, – уривчасто промовив Джордж, – радий повідомити, що ушкодження не такі серйозні, як я боявся. Незначний струс мозку – вже минається. Їй треба полежати день-другий. – Він помовчав. – Здається, постраждала – леді Френсіс Дервент.
– О, яка несподіванка! – вигукнула місіс Бассінґтон-ффренч. – Виходить, я знайома з її родичами, Дрейкоттами, і то досить близько.
– Не знаю, чи не завдасть вам клопоту потримати її тут, – почав Джордж, – але якщо це можливо… День чи два… – Він знову замовк.
– О, звісно. Усе гаразд, докторе…
– Арбетнот. До речі, з машиною я розберуся. Проїжджатиму сьогодні повз автомайстерню.
– Дуже дякую, докторе Арбетнот. Як добре, що ви тут нагодилися. Мабуть, завтра треба викликати лікаря, щоб перевірив, як вона?
– Не бачу в цьому потреби, – відказав Джордж. – Їй просто потрібен відпочинок.
– Але мені було б спокійніше. І треба її батькам повідомити.
– Я цим займуся, – запевнив Джордж. – А щодо лікарів, здається, вона сповідує принципи Наукової Церкви й нізащо не погодиться на медичну допомогу. Дівчина була незадоволена тим, що я її оглядаю.
– О Господи! – вигукнула місіс Бассінґтон-ффренч.
– Але з нею все буде гаразд, – заспокійливо промовив лікар. – Даю слово.
– Ну якщо ви так вважаєте, докторе Арбетнот, – відказала місіс Бассінґтон-ффренч, досі вагаючись.
– Вважаю, – запевнив він. – На все добре. Ой, лихо, я забув у спальні один інструмент.
Джордж хутко побіг у спальню і підійшов до ліжка.
– Френкі, – швидко прошепотів він, – ти з Наукової Церкви, не забудь.
– Але чому?
– Довелося вигадати. Іншого виходу не було.
– Добре, – відповіла Френкі. – Не забуду.
Розділ дванадцятий. У ворожому таборі
«Ну що, – подумала Френкі. – Я успішно пробралася в табір ворога. Тепер усе залежить від мене».
У двері постукали, і в кімнату зайшла місіс Бассінґтон-ффренч.
Дівчина трохи піднялася на подушках.
– Мені страшенно шкода, – слабким голосом пробелькотіла вона, – що я завдала вам такого клопоту.
– Ну що ви таке кажете, – заперечила місіс Бассінґтон-ффренч. Френкі знову почула цей прохолодний тягучий манливий американський акцент і пригадала, що лорд Манчінґтон розповідав, ніби один із гемпширських Бассінґтонів-ффренчів одружився з багатою американською спадкоємицею. – Доктор Арбетнот каже, що ви за день-два оговтаєтеся, якщо відпочинете як слід.