– Розумію, – мовила Френкі.
– За кермом будете ви? – побіжно запитав Роджер, поки вони віддалялися від телефона.
– Так, але візьму з собою Гокінса. Мені треба дещо купити, а коли я воджу сама, виходить казна-що – машину ж не скрізь можна кинути.
– Так, звісно.
Більше він нічого не сказав, та, коли під’їхала машина з виструнченим і стриманим Боббі за кермом, вийшов на ґанок провести Френкі.
– До побачення, – сказала вона.
За такої обставини дівчині не спало на думку простягти Роджерові руку, але він сам узяв її і на мить затримав у своїй.
– Ви справді повернетеся? – запитав Роджер із наполегливою цікавістю.
Френкі розсміялася.
– Авжеж. Приїду ввечері.
– Не потрапляйте більше в аварії.
– Нехай Гокінс буде за кермом, якщо вам так спокійніше.
Вона застрибнула в машину й сіла поряд із Боббі. Той торкнувся кашкета. Машина вже від’їхала від будинку, а Роджер так і стояв, дивлячись їй услід.
– Боббі, – почала Френкі, – як думаєш, чи міг цей Роджер у мене закохатися?
– А він у тебе закохався? – запитав той.
– Та я просто розмірковую.
– Думаю, що симптоми тобі добре відомі, – відказав Боббі.
Він говорив неуважно. Дівчина зиркнула на нього.
– Щось трапилося? – запитала вона.
– Так, трапилося, Френкі. Я знайшов дівчину з фотографії.
– Ти маєш на увазі ту дівчину, про яку стільки говорив? Дівчину, чиє фото лежало в кишені загиблого?
– Так.
– Боббі! У мене теж є новини, але з твоїми не зрівняються. І де ти її знайшов?
Молодик кивнув головою через плече.
– У лікарні Ніколсона.
– Ану розказуй.
Боббі ретельно, не випускаючи жодної деталі, переповів Френкі події минулого вечора. Та слухала, затамувавши подих.
– Отже, ми точно на правильному шляху, – промовила вона. – І доктор Ніколсон дійсно причетний до цього! Боббі, я боюся його.
– А який він?
– О! Кремезний і сильний! І стежить за кожним твоїм кроком. Дуже уважно. З-за окулярів. І здається, що він знає про тебе все.
– А коли це ти встигла з ним познайомитися?
– Він приходив на вечерю.
Френкі розповіла про вечерю і нав’язливі розпитування доктора Ніколсона про деталі «аварії».
– Я відчуваю, що він підозрює мене, – підсумувала вона.
– Дивно, звісно, що той лікар так вдавався в подробиці, – погодився Боббі. – Як думаєш, Френкі, у чому тут суть?
– Ну, мені починає здаватися, що твоє припущення про наркобанду, яке я поспішила так безцеремонно відхилити, має сенс.
– І на чолі банди – доктор Ніколсон?
– Так. Ця лікарня могла б стати чудовим прикриттям для чогось такого. Для неї він отримуватиме наркотики цілком законно. Вдає, що лікує від залежності, а сам нишком підторговує.
– Звучить збіса логічно, – погодився молодик.
– І це я ще не розказала тобі про Генрі Бассінґтона-ффренча.
Боббі уважно слухав розповідь Френкі про дивацтва господаря будинку.
– І що, дружина не підозрює?
– Упевнена, що ні.
– А вона як, розумна?
– Якось не замислювалася. Здається, не надто. Але в деяких речах вона дивиться в самісіньку суть. Приємна відверта жінка.
– А що наш Бассінґтон-ффренч?
– Отут я спантеличена, – повільно проказала дівчина. – Як гадаєш, Боббі, ми могли помилитися щодо нього?
– Маячня, – відрізав молодик. – Ми все обміркували і дійшли висновку, що злочинець – він.
– Через фотографію?
– Через фотографію. Більше ніхто не мав можливості замінити її.
– Знаю, – погодилася Френкі. – Але це й усе, що ми маємо на нього.
– Цього досить.
– Мабуть. Проте…
– Ну?
– Не знаю, але в мене дивне відчуття, що він – не винний. Що він узагалі тут ні до чого.
Боббі холодно глянув на неї.
– Як ти там сказала? Хто в кого закохався: він у тебе чи ти в нього? – люб’язно поцікавився молодик.
Френкі почервоніла.
– Не мели дурниць, Боббі. Я просто думала собі, чи немає тут якогось іншого розумного пояснення. От і все.
– Ну, не уявляю, звідки йому взятися. Особливо тепер, коли ми знайшли неподалік дівчину з фотографії. Ця деталь склеює докази. Якби ж у нас лише був натяк на те, ким був загиблий.
– О, так у мене ж він є! Я ж писала в листі. Я майже впевнена, що вбитого звали Алан Карстерс.
Дівчина знову почала переказувати, як добула цю інформацію.
– А знаєш, – сказав Боббі, – ми кудись просуваємося. Настав час у загальних рисах відтворити ланцюг подій. Спробуймо зібрати всі факти, а тоді поглянемо, в яку мозаїку вони складуться.