Упродовж розмови Боббі відчував, як занурюється в химерну похмуру атмосферу. А цієї миті відчув подих страху, що так міцно тримав Мойру Ніколсон у своїх обіймах.
Молодик швидко промовив:
– То ви кажете, що ваш чоловік хоче одружитися з місіс Бассінґтон-ффренч?
Мойра кивнула.
– Він божеволіє від неї.
– А вона?
– Цього я не знаю, – повільно відповіла Мойра. – Не можу збагнути. На позір вона начебто прив’язана до чоловіка й сина, спокійна й задоволена своїм життям. Здається дуже простою жінкою. Та часом я думаю, що Сильвія не така вже й проста. Зовсім не та, за кого себе видає… Вона грає роль, дуже добре грає… Але забудьте, це маячня, дурні фантазії… Коли живеш у такому місці, як «Ґрендж», у голові паморочиться, і вона починає видавати дивні видіння.
– А що Роджер Бассінґтон-ффренч? – запитав Боббі.
– Я мало що про нього знаю. Думаю, що милий, але з тих, кого легко обдурити. Він у захваті від Джаспера, це точно. Той його обробляє, натуркує відправити брата в «Ґрендж». Упевнена, що Роджер вважає це власною ідеєю. – Мойра нахилилася і схопила Боббі за рукав. – Не відпускайте його в «Ґрендж», – благально сказала вона. – Якщо він туди потрапить, станеться щось жахливе.
Молодик хвилинку помовчав, прокручуючи почуту історію в голові.
– А давно ви з Ніколсоном одружені? – нарешті промовив він.
– Трохи більш як рік… – Вона здригнулася.
– А ви не думали його покинути?
– Але як? Мені нікуди йти. І грошей я не маю. Якби хтось і прийняв мене до себе, то що б я розповіла? Фантастичну історію про те, що чоловік хоче мене вбити? Хто мені повірить?
– Ну, от я вам вірю, – сказав Боббі.
Він замовк, наче збираючись на силі. Тоді повів далі:
– Послухайте, я хочу спитати вас прямо. Ви знайомі з чоловіком на ім’я Алан Карстерс?
Молодик завважив, що Мойра почервоніла.
– Чому ви про це питаєте?
– Бо мені важливо це знати. Я припускаю, що ви з Аланом знали одне одного й що ви дали йому свою фотографію.
Мойра мовчала, дивлячись униз. Потім підвела голову й глянула Боббі в очі.
– Так, це правда, – підтвердила вона.
– Ви знали його ще до того, як вийшли заміж?
– Так.
– Він приїжджав сюди побачитися з вами після одруження?
Мойра завагалася, зрештою відповіла:
– Так.
– Десь із місяць тому?
– Так, думаю, десь місяць тому це й було.
– А він знав, що ви тут живете?
– Мені невідомо, як він дізнався. Я йому не казала. Не писала йому після весілля.
– Але він знайшов вас і приїхав побачитися. Ваш чоловік про це знав?
– Ні.
– Ви вважаєте, що ні. Але чи може бути таке, що він усе-таки знав?
– Гадаю, що міг дізнатися, однак нічого не казав про це мені.
– А ви обговорювали з Карстерсом свою ситуацію? Те, що чоловік хоче вбити вас, і те, що ви боїтеся за своє життя.
Вона заперечно похитала головою.
– Тоді я ще не підозрювала.
– Але ви були нещасні?
– Так.
– І сказали про це Аланові?
– Ні, я намагалася вдавати, що в мене прекрасний шлюб.
– Але ж він однаково міг здогадатися, – м’яко зауважив Боббі.
– Мабуть, міг, – тихо погодилася Мойра.
– Як ви думаєте… Навіть не знаю, як це краще сказати… Як ви думаєте, чи міг Алан з якихось причин запідозрити, що лікарня вашого чоловіка – не те, чим здається?
Мойра насупилася, обмірковуючи відповідь.
– Це можливо, – нарешті сказала вона. – Алан поставив мені кілька дивних запитань… Але ні… Я не думаю, що він знав щось напевне.
Боббі знову замовк на кілька хвилин. Потім спитав:
– А вашого чоловіка можна назвати ревнивим?
На його подив, Мойра відповіла:
– Так, він дуже ревнивий.
– І вас він також ревнує?
– Ви маєте на увазі, хоч і байдужий до мене? Так, він однаково ревнує. Розумієте, я його власність. Він дуже дивний чоловік. Дуже.
Вона тремтіла. Тоді раптом запитала:
– Ви ж не з поліції?
– Я? Ні, що ви.
– Просто я подумала, ну…
Молодик глянув на свою водійську ліврею.
– Це довга історія, – сказав він.
– Ви шофер леді Френсіс Дервент? Так сказав власник готелю. Ми з нею зустрічалися за вечерею.
– Знаю. – Боббі помовчав. – Треба витягти її з будинку, – пояснив він. – А мені це складно буде зробити. Як думаєте, чи могли б ви зателефонувати до Бассінґтонів-ффренчів і поговорити з леді Френсіс, а потім запропонувати їй зустрітися десь поза межами будинку?
– Напевне, могла б, – повільно відказала Мойра.
– Знаю, мабуть, усе це здається вам страшенно дивним. Але ви зрозумієте, коли я все поясню. Треба викликати Френкі якомога швидше. Це необхідно.