– Хто ж у такому разі зіштовхнув його? – прямо запитала Френкі.
На обличчі Мойри промайнула тінь.
– Я не знаю, – стримано відповіла вона.
– Слухайте, – озвався Боббі. – Можна я розповім Френкі те, що ви сказали мені? Про те, чого ви боїтеся?
Мойра відвернулася.
– Якщо хочете. Але це звучить так мелодраматично й істерично. Я й сама вже в це не вірю.
І справді, пряме звинувачення, вимовлене без зайвих емоцій, просто неба в тихій сільській місцевості Англії, здавалося до болю нереалістичним.
Мойра квапливо підвелася.
– Я відчуваю, що наговорила дурниць, – промовила вона дрижачими вустами. – Будь ласка, не звертайте уваги на мої слова, містере Джонс. Це просто… просто нерви. У кожному разі мені вже час іти. На все добре.
Дівчина швидко пішла геть. Боббі зірвався з місця, аби зупинити її, але Френкі силою втримала його.
– Стій, дурнику. Я все владнаю.
Френкі побігла навздогін за Мойрою. За кілька хвилин вона повернулася.
– Ну? – нетерпляче запитав Боббі.
– Усе гаразд. Я її заспокоїла. Їй було дуже боляче чути, як ти розповідаєш про її особисті страхи незнайомій людині. Це жорстоко. Я пообіцяла, що невдовзі ми знову зберемося – втрьох. Тепер, коли її тут немає, розкажи мені все.
Боббі так і зробив. Френкі уважно слухала. Потім сказала:
– Два моменти збігаються. По-перше, коли я повернулася додому, то застала доктора Ніколсона із Сильвією Бассінґтон-ффренч. Він тримав її за обидві руки. О, як він розлютився на мене. Якби можна було вбити поглядом, я вже була б трупом.
– А другий момент? – запитав молодик.
– Та то просто дрібничка. Сильвія Бассінґтон-ффренч розповідала, що фотографія Мойри справила величезне враження на одного незнайомця, який навідувався до них. Припустімо, що то був Карстерс. Він упізнав дівчину на фото, місіс Бассінґтон-ффренч сказала йому, що це портрет місіс Ніколсон, і так він з’ясував, де вона перебуває. Але, Боббі, я не розумію, яка тут роль доктора Ніколсона. Навіщо йому вбивати Алана Карстерса?
– Ти вважаєш, що це Ніколсон його вбив, а не Бассінґтон-ффренч? Це був би дивний збіг, якби вони обидва опинилися у Марчболті того самого дня.
– Ну, збіги теж трапляються. Але навіть якщо вбивство скоїв Ніколсон, то я однаково не розумію його мотиву. Карстерс встановив, що Ніколсон – ватажок наркобанди? Чи мотивом для вбивства стала твоя нова знайома?
– Може бути і перше, і друге, – припустив Боббі. – Можливо, Ніколсон знав, що його дружина говорила з Карстерсом, і вирішив, що та щось йому розповіла.
– Може, й так, – погодилася Френкі. – Але спершу треба розібратися з Роджером Бассінґтоном-ффренчем. Із доказів проти нього лише фотографія. Якщо він зможе переконливо пояснити цей факт…
– Ти збираєшся поговорити з ним на цю тему? Френкі, а це розумно взагалі? Якщо він злочинець, як нам здавалося від самого початку, ми відкриємо йому всі карти.
– Не зовсім… Якщо зробимо так, як я собі надумала. Зрештою, в інших речах він був дуже відвертий і поза жодних підозр. Ми вважали, що це хитрість, але що як він просто не причетний? Можливо, він зможе пояснити, що сталося з фотографією… У цей момент я буду насторожі, одразу побачу, коли в його словах буде бодай натяк на вагання чи провину. Отож якщо йому вдасться пояснити, що сталося з фотографією, то він може стати дуже цінним союзником.
– Тобто, Френкі?
– Любий, можливо, звісно, що твоя нова подружка – емоційна панікерка, якій подобається робити з мухи слона, але припустімо, що ні. Припустімо, що все, що вона каже, є чистою правдою, а її чоловік справді хоче позбутися своєї дружини й побратися із Сильвією. Хіба ти не розумієш, що в цьому разі Генрі Бассінґтон-ффренчу загрожує смертельна небезпека? Ми мусимо за будь-яку ціну убезпечити його від «Ґренджу». А Роджер Бассінґтон- ффренч поки що на боці Ніколсона.
– Добре, Френкі, – спокійно сказав Боббі. – Дій за своїм планом.
Дівчина підвелася, щоб іти, але на мить застигла.
– Хіба не дивно? – промовила вона. – Таке враження, що ми потрапили під обкладинку книжки. Персонажі проживають історію, і ми теж у ній. З біса химерне відчуття.
– Так, я розумію, про що ти, – погодився її друг. – Є в цьому щось моторошне. Та я радше назвав би це п’єсою, а не книжкою. Ми наче вийшли на сцену в розпалі другої дії, але ролей у цьому спектаклі в нас нема, тож нам доводиться імпровізувати, а це неймовірно важко, бо ми не маємо жодного уявлення, про що взагалі ця п’єса.
Френкі енергійно кивнула.