– Бідолашна, – сказала Френкі. – Мені так її шкода.
– Ви про кого? Про Мойру Ніколсон? Чому вам її шкода?
– Бо вона налякана, – повільно промовила дівчина.
– Вона завжди така: налякана до смерті. А кого вона боїться?
– Свого чоловіка.
– Не певен, що я й сам наважився б йому суперечити, – визнав Роджер.
– Вона переконана, що він збирається вбити її, – раптово заявила Френкі.
– О, та що ви?! – Чоловік недовірливо дивився на неї.
– Сідайте, – мовила Френкі. – Мушу багато чого вам розповісти. Я можу довести, що доктор Ніколсон – небезпечний злочинець.
– Злочинець?
Роджер не приховував недовіри.
– Зачекайте з висновками до кінця історії.
Вона чітко й послідовно виклала перебіг подій, які відбулися, відколи Боббі та доктор Томас знайшли тіло. Промовчала тільки про те, що аварія була інсценована, але подала все так, ніби затрималася в «Мерровей-корті» задля того, щоб докопатися до суті.
На відсутність у співрозмовника зацікавленості вона поскаржитися не могла. Історія Френкі, здавалося, зачудувала Роджера.
– Невже це правда? Про отруєння Джонса й так далі?
– Чиста правда, Роджере.
– Пробачте мені недовірливість, але ці факти потребують певного часу на усвідомлення.
Хвилинку Роджер мовчав, насупившись.
– От що, – нарешті озвався він. – Хай як фантастично це звучить, але у своєму основному припущенні ви, найімовірніше, маєте рацію. Цього чоловіка, Алекса Прітчарда, чи Алана Карстерса, певно, вбили. Бо якщо ні, то замах на Джонса втрачає сенс. Щодо останніх слів загиблого «Чому не Еванс?», мені здається, що не такі вони вже й важливі. Адже ви не знаєте, про кого йдеться. Припустімо, вбивця або вбивці вважали, що Джонсу – розуміє він це чи ні – відома інформація, яка може їм нашкодити. Вони спробували прибрати молодика зі шляху і, можливо, спробують знову, якщо знайдуть його. Усе зрозуміло, але я не бачу, як це доводить причетність Ніколсона.
– Ну, він такий моторошний, і в нього є темно-синій «Тальбот», до того ж тоді, коли отруїли Боббі, його не було вдома.
– Досить слабенькі докази.
– А ще те, що місіс Ніколсон розповіла Боббі.
Френкі переказала слова Мойри, і вони знову прозвучали мелодраматично й безспідставно, повторені вголос на тлі мирного англійського пейзажу.
Роджер стенув плечима.
– Вона вважає, що Джаспер труїть Генрі, але це лише припущення. У неї немає ані найменшого доказу, що це насправді так. Вона гадає, що її чоловік хоче помістити Генрі в «Ґрендж». Але для лікаря це цілком природне бажання. Лікар хоче мати якомога більше пацієнтів. На її думку, він закоханий у Сильвію. Ну, тут я, звісно, нічого не можу сказати.
– Якщо вона так вважає, то, напевно, має рацію, – перебила Френкі. – Жінки зазвичай таке відчувають.
– Навіть якщо й так, це ще не означає, що її чоловік – небезпечний злочинець. Багато шанованих громадян закохуються в чужих дружин.
– Але додамо сюди ще й упевненість у тому, що він хоче її вбити, – нагадала дівчина.
Роджер запитально глянув на неї.
– І ви сприймаєте це всерйоз?
– Ну, вона вірить у те, що каже.
Чоловік кивнув і запалив цигарку.
– Питання в тому, наскільки серйозно слід сприймати її заяви, – пояснив він. – «Ґрендж» моторошне місце, там купа дивних пацієнтів. У місіс Ніколсон могли розхитатися нерви від такого життя, особливо якщо в неї не надто стійка психіка.
– То ви не вірите в це?
– Я такого не казав. Можливо, вона щиро переконана в тому, що власний чоловік намагається її вбити… Але чи є для цього вагомі підстави? Я б так не сказав.
Френкі раптом чітко пригадала, як Мойра кинула: «Це просто нерви». І самий лише факт того, що вона так сказала, спонукав дівчину вважати її побоювання виправданими, але Френкі не могла добрати аргументів, щоб це як слід пояснити Роджерові.
Тим часом той вів далі:
– Я ще зрозумів би, якби ви могли довести, що Ніколсон був у Марчболті в день трагедії, чи якби нам вдалося знайти мотив, але, по-моєму, ви ігноруєте справжніх підозрюваних.
– Яких справжніх підозрюваних?
– Ну, цих, як ви там сказали… Хейманів?
– Кейманів.
– Так-так. А вони точно зав’язли по самі вуха. По-перше, збрехали під час упізнання тіла. По-друге, їхнє наполегливе бажання з’ясувати, чи не сказав, бува, чого загиблий перед смертю. І, я думаю, логічно припустити (ви це й зробили), що пропозиція роботи в Буенос-Айресі виходила від них або ж це вони її організували.