Місіс Бассінґтон-ффренч вийшла з будинку, роззирнулася, а потім, побачивши Роджера та Френкі, підійшла до них по траві.
Було помітно, що жінка страшенно схвильована й напружена.
– Роджере, – почала вона, – я скрізь тебе шукаю. Ні, не йдіть, люба, – звернулася до дівчини, коли та спробувала піти. – Навіщо ці секрети? У всякому разі ви вже знаєте все, що тут можна знати. Ви давно це підозрювали, чи не так?
Френкі кивнула.
– А я ж була сліпа, зовсім сліпа, – з гіркотою промовила Сильвія. – Ви обоє бачили те, чого я навіть не підозрювала. Лише запитувала себе: ну чому ж Генрі так змінився? Його стан мене дуже засмучував, але я не знала причини.
Вона замовкла, а тоді іншим тоном продовжила далі.
– Щойно доктор Ніколсон сказав мені правду, я пішла одразу до Генрі. Оце тільки зараз залишила його. – Сильвія замовкла, проковтнувши ридання. – Роджере, усе буде гаразд. Він погодився. Завтра піде в «Ґрендж» і довірить своє лікування докторові Ніколсону.
– О ні! – одночасно вигукнули її співрозмовники. Сильвія приголомшено дивилася на них.
Роджер знічено сказав:
– Ти знаєш, Сильвіє, я тут поміркував і дійшов висновку, що «Ґрендж» – не найкраще рішення.
– Думаєш, він упорається сам? – не приховуючи сумніву, запитала жінка.
– Ні, я так не думаю. Але є інші місця, що не так близько до дому. Певен, що лишатися поряд буде помилкою.
– І я в цьому впевнена, – підтримала його Френкі.
– Ні! Я не згодна, – заперечила Сильвія. – Я не витримаю, якщо він поїде в якусь далечінь. Та й доктор Ніколсон був такий люб’язний і поставився до нас із розумінням. Мені буде спокійніше, якщо Генрі опиниться під його опікою.
– Сильвіє, тобі ж начебто не подобався Ніколсон, – зауважив Роджер.
– Я змінила свою думку, – просто сказала вона. – Ніхто ніколи не ставився до мене з такою добротою й чутливістю, як він сьогодні. Мої дурні упередження щодо нього розвіялися.
На мить запала тиша. Ситуація була напружена. Ні Роджер, ні Сильвія не знали, що сказати.
– Бідолашний мій Генрі, – промовила зрештою жінка. – У нього була істерика. Він страшенно засмутився, що я знаю. Він згоден, що цій жахливій залежності слід покласти край заради нас із Томмі, але сказав, що я не уявляю, що це таке. Мабуть, справді не уявляю, хоча доктор Ніколсон дуже детально все пояснив. Це перетворюється на одержимість, люди втрачають над собою контроль – так він сказав. О, Роджере, як це жахливо. Але доктор Ніколсон був дуже люб’язний до мене. Я йому довіряю.
– І все-таки, Сильвіє, мені здається, що буде краще… – почав був її дівер, але вона перебила його.
– Не розумію тебе, Роджере. Чому ти передумав? Пів години тому ти цілком підтримував мою ідею.
– Ну, відтоді я мав час обміркувати цю затію…
Сильвія знов урвала його.
– Хай там що, я вже вирішила. Генрі лікуватиметься в «Ґренджі», тільки там.
Роджер із Френкі мовчки дивилися на неї.
– А знаєш, я зателефоную Ніколсону. Він, певно, вже вдома. Я хотів би… просто все з ним обговорити.
Не чекаючи на її відповідь, він розвернувся і швидко пішов у будинок. Жінки дивилися йому вслід.
– Не розумію я цього Роджера, – промовила Сильвія роздратовано. – Ще п’ятнадцять хвилин тому він переконував мене відправити Генрі в «Ґрендж».
В її голосі ясно чулася лють.
– А от я з ним згодна, – відказала Френкі. – Я десь читала, що на лікування завжди краще їхати подалі від дому.
– Та це якась нісенітниця, – заперечила її співрозмовниця.
Френкі відчула, що стоїть перед дилемою. Раптова впертість Сильвії все ускладнювала. До того ж вона раптом почала настільки ж затято захищати Ніколсона, наскільки досі затято виступала проти нього. Важко було зрозуміти, до яких аргументів звертатися за цих обставин. Френкі подумала була, чи не розповісти жінці геть усю історію. Та чи повірить вона? Навіть Роджер не надто схиляється до гіпотези про те, що доктор Ніколсон – злочинець. Сильвія, яка тепер стала однією з поборників лікаря, найімовірніше, відкине історію як маячню божевільного. Вона може навіть піти й усе йому розказати. Ситуація суттєво ускладнилася.
У ранніх сутінках над ними пролетів аероплан, наповнивши повітря ревом турбін. Френкі та Сильвія звернули погляди на нього, обидві вдячні за можливість перевести подих. Перша мала хвильку, щоб зібратися з думками, а друга – щоб оговтатися від раптового нападу люті.
Аероплан зник за деревами. Коли гудіння затихло, Сильвія різко обернулася до Френкі.
– Це було так жахливо, – судомно промовила вона. – І всі ви тільки й хочете відправити Генрі подалі від мене.