– Ні, ні, – заперечила дівчина. – Річ зовсім не в тому. – Вона помовчала й додала: – Просто я думала, що в іншому місці він матиме кращий догляд… І вважаю, що доктор Ніколсон… шарлатан.
– Ну, а я так не вважаю, – сказала Сильвія. – На мою думку, він дуже досвідчений лікар. Саме такий і потрібен Генрі.
Вона вороже глянула на Френкі. Та чудувалася, як це Ніколсону вдалося так швидко підкорити Сильвію собі. Здається, уся її колишня недовіра безслідно розвіялася.
Не знаючи, що на це відповісти, Френкі мовчала. Нарешті з будинку вийшов Роджер. Здавалося, він трохи зади́хався.
– Ніколсон іще не повернувся, – сказав чоловік. – Я попросив переказати йому повідомлення.
– Не розумію, навіщо тобі знадобилося негайно з ним поговорити, – мовила Сильвія. – Ти сам запропонував цей план, усе склалося, Генрі погодився.
– Думаю, тут у мене є право голосу, Сильвіє, – м’яко відказав Роджер. – Усе-таки я брат Генрі.
– Але ж ти сам це запропонував, – не вгавала жінка.
– Так, але відтоді я дещо дізнався про Ніколсона.
– Що? Ой, байдуже! Я тобі не вірю!
Вона закусила губу, розвернулася, пішла геть і зникла в будинку.
Роджер глянув на Френкі.
– Якось невдало все складається.
– Дуже невдало, дійсно.
– Коли Сильвія щось надумала, то стає страшенно впертою.
– І що робитимемо?
Вони сіли на садову лаву й знову ретельно все обговорили. Роджер погодився з Френкі, що не варто розповідати правду Сильвії. Найкраще, на його думку, було взятися за лікаря.
– І що конкретно ви збираєтеся йому заявити?
– Я навряд чи прямо щось казатиму, але прозоро все-таки натякну. В усякому разі в одному я з вами згоден: Генрі не можна відпускати в «Ґрендж». Навіть якщо задля цього доведеться розповісти геть усе.
– Але ж так ми відкриємо всі карти, – нагадала дівчина.
– Знаю. Тому спершу випробуємо інші засоби. Трясця, чому Сильвії закортіло впертися саме зараз?
– Це свідчить про сильний вплив Ніколсона, – сказала Френкі.
– Так. Знаєте, це схиляє мене до думки, що ви маєте рацію стосовно… Що це?
Обоє підскочили на ноги.
– Схоже на постріл, – припустила дівчина. – З будинку.
Вони перезирнулися й кинулися всередину. Крізь французьке вікно вітальні пройшли в коридор. Там стояла Сильвія Бассінґтон-ффренч, бліда, як стіна.
– Ви чули? – запитала вона. – Постріл із кабінету Генрі.
Жінка похитнулася, і Роджер простягнув руку, щоб її підтримати. Френкі попрямувала до кабінету й посмикала ручку.
– Замкнено, – сказала вона.
– Вікно, – кинув Роджер.
Він допоміг напівнепритомній Сильвії сісти на зручну канапу, а сам гайнув через вітальню, Френкі – за ним. Вони обійшли навколо будинку, знайшовши вікно кабінету. Воно теж було замкнене, але дівчина й Роджер притулилися обличчями до скла й зазирнули всередину. Сонце сідало, і світла було мало, проте все добре проглядалося.
Генрі Бассінґтон-ффренч розпластався долілиць на столі. У скроні чітко виднілася рана від кулі, а револьвер випав із долоні Генрі на підлогу.
– Він застрелився! – вигукнула Френкі. – Який жах!..
– Відійдіть трохи, – попросив Роджер. – Я розіб’ю вікно.
Він обгорнув руку плащем і вдарив по склу. Воно розлетілося на друзки. Роджер обережно зібрав уламки, а потім вони з Френкі залізли до кімнати. У цей момент на терасі з’явилися місіс Бассінґтон-ффренч і доктор Ніколсон.
– Я привела лікаря, – сказала Сильвія. – Він щойно прийшов. Із Генрі… щось сталося?
Тут вона побачила розпластане тіло й закричала.
Роджер вибрався у вікно з кабінету, і доктор Ніколсон передав Сильвію йому.
– Заберіть її, – наказав лікар. – Подбайте про неї. Налийте бренді, якщо вона погодиться випити. Пильнуйте, щоб не побачила зайвого.
Тоді Ніколсон теж заліз у кімнату крізь вікно й приєднався до Френкі. Повільно похитав головою.
– Яка трагедія, – промовив він. – Бідолашний. Відчув, що не впорається. Як шкода. Як шкода.
Він схилився над тілом і знову випростався.
– Тут уже нічим не зарадиш. Смерть, імовірно, була миттєвою. Цікаво, чи він залишив записку? Зазвичай у таких випадках лишають записку.
Френкі підійшла ближче до загиблого. Біля його ліктя лежав клаптик паперу з кількома, очевидно, написаними щойно словами. Їхня суть була зрозуміла.
Я думаю, так буде краще (писав Генрі Бассінґтон-ффренч). Фатальна звичка поглинула мене, і я не в змозі боротися. Хочу вчинити так, як буде краще для Сильвії… для Сильвії й Томмі. Хай Господь благословить вас обох, мої любі. Пробачте…