Френкі відчула, як до горла підступає клубок.
– Нічого не чіпайте, – сказав доктор Ніколсон. – Має бути офіційне розслідування. Треба викликати поліцію.
Дівчина покірно пішла до дверей і зупинилася біля них.
– Ключа немає, – повідомила вона.
– Немає? Можливо, він у кишені?
Ніколсон опустився навколішки, обережно шукаючи ключа. Невдовзі дістав його з кишені загиблого.
Лікар спробував вставити його в отвір у дверях, і ключ підійшов. Удвох із Френкі вони вийшли в коридор. Доктор Ніколсон одразу рушив до телефона.
У Френкі підігнулися коліна, і її раптом занудило.
Розділ двадцять третій. Зникнення Мойри
Десь за годину Френкі зателефонувала Боббі.
– Це Гокінс? Привіт, Боббі, ти чув, що сталося? Чув, так? Треба скоріше побачитися. Завтра вранці було б чудово. Вийду прогулятися перед сніданком. Скажімо, о восьмій, там, де ми зустрічалися сьогодні.
Вона поклала слухавку після того, як Боббі промовив для цікавих вух:
– Так, ваша світлосте.
Молодик прибув на місце зустрічі перший, але Френкі не змусила його довго чекати. Вона зблідла й мала засмучений вигляд.
– Слухай, Боббі, ну хіба це не жахливо? Я всю ніч не могла заснути.
– Я не знаю подробиць. Лише те, що містер Бассінґтон-ффренч застрелився. Це ж правда?
– Так. Сильвія поговорила з ним, умовила його пройти лікування, і він погодився. Але потім йому, певно, забракло сміливості. Він пішов у свій кабінет, замкнувся там, написав кілька слів на клаптику паперу – і застрелився. Боббі, це так жахливо. Це страшно, Боббі.
– Я знаю, – тихо сказав він.
Запала коротка мовчанка.
– Мені доведеться сьогодні поїхати, ясна річ, – зрештою промовила Френкі.
– Так, схоже на те. Як вона? Місіс Бассінґтон-ффренч, я маю на увазі.
– Досі в шоці, бідолашна. Я не бачила її, відколи… відколи ми вгледіли тіло. Мабуть, це її просто розчавило.
Боббі кивнув.
– Подай машину десь об одинадцятій, – вела далі Френкі.
Молодик мовчав. Вона нетерпляче глянула на нього.
– Що з тобою, Боббі? У тебе такий вигляд, ніби ти за сто кілометрів звідси.
– Пробач. Насправді я…
– Що?
– Та просто замислився. А там… там дійсно все по-справжньому?
– Що значить «по-справжньому»?
– Ну, тобто він точно вчинив самогубство?
– О, розумію, – сказала Френкі й на якусь мить замислилася. – Так, – відповіла вона нарешті, – це точно було самогубство.
– Ти цілком упевнена? Подумай: Мойра сказала, що Ніколсон хоче прибрати з дороги двох людей. І от, одного з них уже немає.
Френкі знову замислилася, але заперечно похитала головою.
– Та це точно самогубство, – заявила вона. – Я була в саду з Роджером, і раптом ми почули постріл. Швидко забігли в будинок, у коридор через вітальню. Кабінет, як виявилося, був замкнений зсередини. Ми обійшли будинок, щоб пробратися в кімнату крізь вікно. Воно теж було замкнене, і Роджеру довелося його розбити. І лише тоді з’явився Ніколсон.
Боббі обміркував почуте.
– Начебто правдоподібно, – підсумував він. – Але скидається на те, що Ніколсон опинився на місці подій дуже несподівано.
– Він приходив раніше й забув ціпка, тож повернувся по нього.
Молодик насупився, перетравлюючи факти.
– Послухай, Френкі. Уявімо, що Ніколсон застрелив Бассінґтона-ффренча…
– Змусивши його спершу написати прощального листа?
– Думаю, це був найпростіший фокус у його спектаклі. Зміну почерку спишуть на хвилювання.
– Так, дійсно, продовжуй.
– Ніколсон застрелив Бассінґтона-ффренча, лишив прощального листа й вислизнув геть, замкнувши за собою двері, а за кілька хвилин знову з’явився в будинку, вдавши, ніби щойно прийшов.
– Непогане припущення, але все не так. По-перше, ключ від кабінету був у кишені Генрі Бассінґтона-ффренча…
– А хто його там знайшов?
– Ніколсон, власне…
– Ось, маєш. Не було нічого простішого, ніж вдати, що він був у кишені.
– Не забувай про те, що я за ним спостерігала. Упевнена, що ключ був у кишені.
– Глядачі завжди кажуть так про фокусника. Вони теж бачать, як кролика ховають у капелюсі! Якщо Ніколсон – злочинець із досвідом, спритність рук для нього – дитяча виграшка.
– Ну, Боббі, можливо, ти й маєш тут рацію, але, правду кажучи, щось тут не збігається. Сильвія Бассінґтон-ффренч була всередині, коли пролунав постріл. Почувши його, одразу вибігла в коридор. Якби Ніколсон вистрелив і вийшов крізь двері кабінету, вона побачила б його. До того ж вона сказала, що той підійшов до дверей будинку по під’їзній доріжці. Сильвія бачила, як він ішов, коли ми оббігали довкола будинку, кинулася назустріч і привела його до вікна кабінету. Ні, Боббі, як не прикро це визнавати, але в цього чоловіка є алібі.