– А як щодо реквізитів для зворотного зв’язку?
– Немає. Розумієте, містер Кейман заплатив ренту за три місяці вперед і лишив депозит на газ та електрику.
– О! – розпачливо вигукнула Френкі.
Вона помітила, що юнак поглядає на неї з цікавістю. Агенти з нерухомості – експерти з визначення класу клієнтів. Очевидно, розпитування дівчини про Кейманів здалися йому дивними.
– Він заборгував мені багато грошей, – збрехала вона.
Юнак обурено скривився.
Пройнявшись співчуттям до красуні в неприємній ситуації, він переглянув листи й зробив усе можливе, але не знайшов жодного натяку на те, де перебував чи перебуває містер Кейман.
Френкі подякувала йому й пішла. Вона взяла таксі й поїхала до наступної агенції. Тепер дівчина не гаяла часу на спектакль. Перша агенція здавала Кейману будинок. А ця – опікувалася тим, щоб від особи власника знайти нових винаймачів будинку. Френкі попросила ордер на огляд.
Цього разу вона пояснила здивованому клеркові, що хоче знайти дешеве приміщення, аби заснувати гуртожиток для дівчат. Задовольнивши його цікавість, Френкі вийшла з агенції з ключами від колишнього будинку Кейманів та ще двох будинків, оглядати які аж ніяк не збиралася, і з ордером на огляд четвертого на додачу.
Яке щастя, подумала Френкі, що клерк не пішов разом із нею. Мабуть, вони ходили на огляди лише до мебльованих приміщень..
Коли дівчина прочинила двері будинку номер сімнадцять на вулиці Сент-Леонардс-ґарденз, у ніздрі вдарило важке повітря непровітреного приміщення.
То був непривабливий будинок із дешевим оздобленням і брудною фарбою, що взялася пухирцями. Френкі методично огледіла його від мансарди до підвалу. Перед від’їздом у будинку не прибрали. Скрізь валялися шматочки мотуззя, старі газети, цвяхи та інструменти. Але з особистих речей дівчині трапився тільки обривок листа.
Єдине, що, на її думку, мало хоч якесь значення – це розгорнутий залізничний довідник, який лежав на одному зі стільців біля вікна. Жодних ознак того, що Кейманів цікавила якась із назв на розгорнутій сторінці, Френкі не знайшла, але переписала все в маленький нотатник – нікчемна заміна того, що вона сподівалася тут знайти.
Кеймани добряче замели сліди.
Дівчина втішила себе тим, що інакше й бути не могло. Якщо містер і місіс Кейман були по інший бік закону, вони мусили як слід дбати про те, щоб їх ніхто не зміг вистежити. Те, що Френкі нічого тут не знайшла, частково підтверджувало її тривожні здогадки.
Однак вона відчувала глибоке розчарування, повертаючи ключі рієлторам і даючи марну обіцянку зв’язатися з ними за кілька днів.
Френкі пішла в парк, почуваючись украй пригніченою і розмірковуючи над тим, що ж робити далі. Її даремні роздуми раптово перервала злива. Таксі поряд не трапилося, і дівчина, намагаючись урятувати улюбленого капелюшка, поквапилася до підземки неподалік. Вона купила квиток до площі Пікаділлі та дві газети зі стійки на додачу.
Зайшовши у вагон, майже порожній о цій порі, Френкі відкинула думки про своє розчарування й, розгорнувши газету, намагалася зосередитися на написаному.
Вона пробігала очима рядки там і тут.
Якась кількість загиблих в автокатастрофах. Загадкове зникнення школярки. Вечірка леді Пітергемптон у «Клариджі». Сер Джон Мілкінґтон відновлюється після нещасного випадку на «Астрадорі», відомій яхті, що раніше належала мільйонерові Джону Севеджу. Невже яхта проклята? Чоловік, який сконструював її, містер Севедж, загинув трагічною смертю, вчинивши самогубство, а сер Джон Мілкінґтон лише дивом урятувався.
Френкі опустила газету й насупилася, намагаючись пригадати.
Ім’я Джона Севеджа вона двічі чула в розмовах: уперше про нього згадала Сильвія Бассінґтон-ффренч, коли вони говорили про Алана Карстерса, вдруге – Боббі, переповідаючи розмову з місіс Рівінґтон.
Алан Карстерс і Джон Севедж були друзями. Місіс Рівінґтон припускала, що приїзд Карстерса до Англії був пов’язаний зі смертю Севеджа. А Севедж… Що ж там було? А, він вчинив самогубство, дізнавшись, що в нього рак.
А що як Алана Карстерса не влаштувало розслідування загибелі його друга? Що як він приїхав для того, аби у всьому розібратися? Що як смерть Севеджа й була першою дією п’єси, в якій вони з Боббі грали?
«Це можливо, – подумала Френкі. – Цілком імовірно».
Вона глибоко замислилася, намагаючись зрозуміти, як тепер підійти до справи. У неї не було жодних відомостей ні про друзів, ні про родичів Джона Севеджа.
Раптом її осяяла думка: заповіт! Якщо в обставинах його смерті було щось дивне, заповіт міг би дати підказку.