Дівчина зиркнула на нього, швидко міркуючи, що ж відповісти.
– То був молодий герцог Но… – Френкі замовкла. – Ні, я не можу називати імен. Це несправедливо.
Однак вона відчула, що вітер змінив напрямок. Навряд чи містер Спреґ пробачив би таку витівку синові простого вікарія, але слабкість до осіб блакитної крові схиляла його поблажливіше поставитися до затій герцога. Він заговорив м’якше.
– Ох! Золота молодь, золота молодь! У які проблеми ви вплутуєтеся, – пробурмотів юрист, помахуючи пальцем. – Ви б дуже здивувалися, леді Френсіс, якби дізналися, скільки юридичних складнощів спричинюють безпечні на позір розіграші. Одному радість, а іншому – клопоти в суді.
– Думаю, ви просто дивовижна людина, містере Спреґ, – емоційно промовила Френкі. – Справді. Ніхто не сприйняв би це так, як ви. Ні, серйозно, мені дуже-дуже соромно.
– Що ви, що ви, леді Френсіс, – по-батьківському заспокоїв адвокат.
– Мені дійсно соромно. Мабуть, це місіс Рівінґтон вам розповіла? Що саме вона сказала?
– Здається, лист десь тут. Я розпечатав його пів години тому.
Френкі простягнула руку, і містер Спреґ вклав у неї листа. Цієї миті на його обличчі можна було прочитати таке: «Ось погляньте, до чого вас довели розваги».
Шановний містере Спреґ (писала місіс Рівінґтон). Розумію, що це прикра помилка з мого боку, але я лише щойно пригадала одну річ, яка могла б стати Вам у пригоді, коли Ви навідувалися до мене. Алан Карстерс казав, що збирається до Чиппінґ-Сомертона. Не знаю, чи це якось допоможе Вам.
Мені було так цікаво почути те, що Ви розповіли про справу Доллі Мелтреверс.
З найкращими побажаннями,
щиро Ваша – Едіт Рівінґтон
– Як бачите, наслідки могли бути вкрай важкими, – сказав містер Спреґ із доброзичливою суворістю. – Я так розумію, сталося щось дуже підозріле, пов’язане чи то зі справою Доллі Мелтреверс, чи то з моїм клієнтом, містером Карстерсом…
Френкі перебила його.
– Алан Карстерс був вашим клієнтом? – збуджено поцікавилася вона.
– Так. Він приходив до мене на консультацію, коли був у Англії, десь місяць тому. Ви знайомі з містером Карстерсом, леді Френсіс?
– Гадаю, можна й так сказати, – відповіла дівчина.
– Дуже цікава особистість, – промовив містер Спреґ. – Він приносив у мій кабінет… е-е-е… подих вільних вітрів.
– Він приходив до вас поговорити про заповіт містера Севеджа, так? – запитала Френкі.
– О! – здивувався адвокат. – То це ви порадили йому звернутися до мене? Він так і не згадав, хто саме. Шкода, що я більше нічим не міг йому допомогти.
– І що ви йому порадили? – спитала Френкі. – Чи це непрофесійно – розповідати мені?
– Не в цьому випадку, – з усмішкою відповів містер Спреґ. – На мою думку, там нічим не можна було зарадити, хіба що родичі містера Севеджа були готові витратити купу грошей на боротьбу в суді. Та я зрозумів, що ані грошей, ані інших можливостей у них не було. Я завжди раджу якнайдовше утримуватися від суду, якщо є бодай найменша надія. Закон, леді Френсіс, наче вугор. Він звивається й викручується так, що людям, які погано з ним обізнані, важко навіть це уявити. Домовлятися без суду – ось мій девіз.
– Але справа, здається, була вельми загадкова, – задумливо промовила дівчина.
Вона почувалася так, ніби ходить босоніж по всипаній цвяхами підлозі. Будь-якої миті можна наступити на один із них – і казочці кінець.
– Насправді таке буває частіше, ніж може здатися, – сказав містер Спреґ.
– Самогубства? – зронила Френкі.
– Ні, я говорю про надмірний вплив. Містер Севедж мав холодну голову бізнесмена, але очевидно, що поряд із тією жінкою він ставав м’який, наче віск. Не сумніваюся, що вона добре знає свою справу.
– Розкажіть мені все до пуття, – прямо попросила Френкі. – Містер Карстерс говорив так збуджено, що я не все зрозуміла.
– Ця справа дуже проста, – мовив юрист. – Я можу швиденько пробігтися по фактах, вони в загальному доступі, тож це не заборонено.
– Розкажіть мені про це, – повторила Френкі.
– Містер Севедж повертався зі Сполучених Штатів до Англії в листопаді минулого року. Як ви знаєте, він був дуже багатим чоловіком без близьких родичів. Якось під час подорожі познайомився з однією леді, е-е-е… місіс Темплтон. Про неї нічого не відомо, окрім того, що вона дуже вродлива й тримає свого чоловіка на зручній відстані.
«Кеймани», – подумала дівчина.
– Океанські турне вкрай небезпечні, – вів далі містер Спреґ, усміхаючись і хитаючи головою. – Містер Севедж, мабуть, дуже сильно закохався. Прийняв запрошення леді Темплтон приїхати до її будиночка в Чиппінґ-Сомертоні. Важко сказати, як часто він їздив до неї, але, безумовно, досить для того, щоб потрапити під її вплив. І тоді сталася трагедія. Містер Севедж певний час хвилювався через свій стан здоров’я. Він боявся, що в нього якесь захворювання…