– Рак? – спитала Френкі.
– Так, власне, рак. Це почало мучити його. Тоді він саме гостював у Темплтонів. Вони вмовили його поїхати в Лондон і проконсультуватися у спеціаліста. Той так і зробив. А що там сталося далі, я остаточно не зрозумів. Цей лондонський спеціаліст – шанований лікар, якого багато років вважали одним із найкращих, поклявся під присягою, що в містера Севеджа не було раку і що саме це йому й сказав, та містер Севедж так одержимо вірив у протилежне, що, почувши правду, не міг її прийняти. Але щиро, без упереджень, скажу вам, леді Френсіс, що, знаючи лікарів, припускаю – все могло бути трохи інакше.
Якщо симптоми містера Севеджа спантеличили лікаря, той міг заговорити серйозно, похмуро, призначити якесь дороге лікування і, відкинувши рак, змусити пацієнта думати, що в нього неабиякі проблеми зі здоров’ям. Містер Севедж, знаючи, що лікарі зазвичай приховують від хворих діагнози, міг інтерпретувати все по-своєму: підбадьорливі слова лікаря – брехня, і він нездужає на рак, як і підозрював. В усякому разі містер Севедж повернувся до Чиппінґ-Сомертона психічно неврівноваженим. Він бачив повільну болісну смерть. Я так розумію, у його родині хтось помер від раку, і містер Севедж не хотів таких самих страждань. Отож викликав нотаріуса – шанованого працівника респектабельної контори – і той склав заповіт. Містер Севедж підписав його й доправив нотаріусові на зберігання. Того ж вечора він вжив велику дозу хлоралу, зоставивши записку про те, що замість довгої болючої смерті обирає швидку й безболісну. В заповіті чоловік написав, що лишає сімсот тисяч фунтів, необтяжених податками, місіс Темплтон, а решту – певним благодійним організаціям.
Містер Спреґ відкинувся в кріслі. Він був задоволений собою.
– Присяжні винесли звичний для таких випадків вердикт: самогубство на тлі психічного розладу. Однак я не думаю, що з цього прямо випливає, ніби містер Севедж був у стані психічного розладу, коли складав заповіт. Сумніваюся, що будь-який суд присяжних дійшов би такого висновку. Заповіт склали в присутності нотаріуса, який вважає, що покійний був у здоровому глузді й відповідав за свої дії. Неналежний вплив теж навряд чи можливо довести. Містер Севедж не позбавив спадку близьких – у нього були тільки далекі родичі, з якими він рідко бачився. Вони взагалі живуть, здається, в Австралії.
Юрист помовчав.
– Містер Карстерс наполягав на тому, що містер Севедж не міг скласти такого заповіту. Мовляв, той не любив благодійних організацій і завжди був переконаний, що гроші мають переходити в спадок родичам. Однак документальних підтверджень у містера Карстерса не було, і я відповів йому на це, що люди часом змінюють думку. Для оскарження цього заповіту справу довелося б мати як з місіс Темплтон, так і з благодійними організаціями. І до того ж його вже затвердили.
– І що, у той час не здійнявся скандал? – запитала Френкі.
– Як я вже сказав, родичі містера Севеджа живуть в іншій країні й мало що знають про цю справу. Нею зайнявся містер Карстерс. Він повернувся з африканських джунглів, вивчив деталі й прибув до Англії, щоб з’ясувати, чи можна щось зробити. Я вимушений був повідомити йому, що, на мою думку, тут нічого не вдієш. Зазвичай той, хто володіє, і є справжнім власником, а майно містера Севеджа якраз і було у володінні місіс Темплтон. До того ж вона поїхала з країни, здається, на південь Франції і відмовилася виходити на зв’язок щодо цієї справи. Я порадив містерові Карстерсу спитати думки іншого адвоката, але він вирішив, що це зайве, і погодився зі мною, що тут нічого не вдієш. На його думку, слід було взятися за розслідування раніше, але, як на мене, це навряд чи допомогло б.
– Розумію, – сказала Френкі. – А про місіс Темплтон щось відомо?
Містер Спреґ похитав головою і стиснув губи.
– Така людина, як містер Севедж, зі знанням життя, не мала б поводитися так наївно, але… – Юрист знову похитав головою, ніби уявив натовпи клієнтів, які мали б стерегтися і які приходили до нього з проханням залагодити все без суду.
Дівчина підвелася.
– Чоловіки – дивні створіння, – зауважила вона й, простягнувши руку, сказала: – До побачення, містере Спреґ. Ви просто неймовірна людина, неймовірна. Мені так соромно.