– Вам, золотій молоді, слід бути обережнішими, – відказав той, хитаючи головою.
– Ви просто янгол, – промовила Френкі.
Вона палко потисла йому руку й пішла.
Містер Спреґ сів за стіл і замислився.
«Молодий герцог…»
Під цей опис підпадало лише двоє. То хто ж із них?
Адвокат розгорнув Книгу перів.
Розділ двадцять шостий. Нічна пригода
Боббі глибоко стривожило загадкове зникнення Мойри, хоча він і переконував себе, що це мало його хвилює. Молодик повторював подумки: «Що за абсурдні ідеї! Ну не могли ж її вбити в будинку, повному потенційних свідків. Цьому точно є притомне пояснення. У найгіршому разі її просто тримають у “Ґренджі”».
Він не вірив у те, що Мойра добровільно поїхала зі Стеверлі. На сто відсотків був переконаний, що вона в жодному разі не вчинила б так, не попередивши його. До того ж Мойра наполягала на тому, що їй не було куди податися.
Ні, за всім цим стояв зловісний доктор Ніколсон. Він якось дізнався про те, що зробила його дружина, і завдав удару у відповідь. Бідолашну тримають як полонянку без зв’язку з навколишнім світом у темних стінах «Ґренджу».
Але це не може тривати довго. Боббі щиро вірив кожному слову Мойри. Її страхи – не породження фантазій чи розхитаних нервів. Вони мають під собою підстави.
Ніколсон хотів позбутися дружини. Кілька разів його плани зривалися. Тепер, коли вона розповіла про свої страхи іншим, він мусить діяти. І діяти швидко або ніяк. Чи не забракне йому сміливості?
Боббі вважав, що ні. Той, безумовно, знає, що, хоч його дружина й розповіла комусь про свої здогадки, доказів ні в кого проти нього не було. Також Ніколсон думає, що йому на заваді лише Френкі. Можливо, він підозрював її від самого початку: на це вказують його наполегливі розпитування про аварію. Боббі гадав, що водія леді Френсіс, тобто його, той ні в чому не підозрює.
Так, Ніколсон діятиме. Можливо, тіло Мойри знайдуть десь далеко від Стеверлі. Може бути й таке, що його змиє в море. Або ж воно лежатиме біля підніжжя скелі. Боббі був майже впевнений, що її смерть скидатиметься на нещасний випадок. Ніколсон на них спеціалізується.
Водночас молодикові здавалося, що планування та здійснення таких нещасних випадків потребувало часу. Не надто багато, але все ж. Ніколсон поспішав, бо обставини склалися не на його користь. За об’єктивними підрахунками, йому знадобиться доба, щоб перейти до виконання задуму.
За цей час Боббі має розшукати Мойру, якщо вона в «Ґренджі».
Відвізши Френкі на Брук-стріт, молодик заходився реалізовувати свій план. Він вирішив, що гараж краще оминути. Цілком імовірно, що за ним досі стежать. Як Гокінс, він не викликав підозр. Але тепер і Гокінс мав зникнути зі сцени.
Того вечора молодик із вусиками, вдягнений у дешевий темно-синій костюм, прибув до маленького метушливого містечка Емблдевера. Він зупинився в готелі біля залізничної станції, винайнявши номер на ім’я Джорджа Паркера. Залишив там валізу, вийшов з готелю і подався домовитися про оренду мотоцикла.
О десятій вечора мотоцикліст у шоломі й окулярах приїхав до Стеверлі й зупинився на безлюдній ділянці дороги неподалік від «Ґренджу».
Квапливо заховавши мотоцикл у перші-ліпші кущі, Боббі роззирнувся. На дорозі нікого не було.
Він прокрався вздовж муру до маленьких дверцят. Як і минулого разу, вони були відчинені. Знов роззирнувшись і переконавшись, що ніхто за ним не спостерігає, Боббі пірнув усередину. Його рука мимоволі намацала табельний револьвер у напнутій кишені пальта. Дотик сталі надавав молодикові впевненості.
Усередині «Ґренджу», здавалося, було тихо.
Боббі всміхнувся сам до себе, пригадавши, що в книжках лиходії часом тримають гепардів чи інших незвичайних тварин для розправи з незваними гостями.
Доктор Ніколсон обмежився закрутками й засувами, та й до них ставився дещо недбало. Боббі був упевнений, що дверцята не мали б бути відчинені. Як на головного лиходія, доктор Ніколсон поводився вкрай необачно.
«Ані пітонів, – подумав Боббі, – ані гепардів, ані металевих дротів під напругою. Цей чоловік безнадійно відстав від часу».
Цими міркуваннями молодик намагався заспокоїти себе. Від згадки про Мойру його серце щоразу стискалося.
Перед очима стояло її обличчя: губи тремтять, очі налякані, широко розплющені. Десь на цьому місці він уперше й побачив сердешну. Від спогадів про те, як отут підхопив її, Боббі пройняв дрож…
Мойра, де вона тепер? Що цей недобрий лікар зробив із нею? Якби ж вона була жива…