Дівчина стрепенулася, почувши, що Ніколсон звертається до неї.
– Ви приїхали на машині, леді Френсіс? Без нещасних випадків цього разу?
Його посмішка ви́кликала в неї огиду.
– Без, – відповіла вона. – Думаю, не варто захоплюватися нещасними випадками, чи не так?
Їй здалося чи він справді нервово закліпав?
– Мабуть, цього разу вас привіз водій?
– Мій водій, – відрубала Френкі, – зник.
Вона дивилася Ніколсонові просто в очі.
– Невже?
– Востаннє його бачили біля «Ґренджу», – вела далі Френкі.
Брови лікаря здійнялися.
– Серйозно? У мене що, завелася приваблива куховарка? – з веселим подивом запитав він. – Неймовірно!
– Хай там як, а його бачили востаннє саме біля «Ґренджу», – сказала дівчина.
– Мені здається, що ви схвильовані, – мовив Ніколсон. – Може, занадто довіряєте місцевим пліткам? А вони, скажу вам, ненадійні. Мені випадало чути таке, що й на голову не налазить. – Він замовк. Тон його трохи змінився. – Я навіть чув, що моя дружина та ваш водій були разом на березі річки. – Ніколсон знову помовчав, а тоді сказав: – Думаю, він був здібним парубком, леді Френсіс.
«Нічого собі! – подумала Френкі. – Збирається обіграти все так, ніби його дружина втекла з моїм водієм? Отакий спектакль він задумав?»
Тим часом уголос вона промовила:
– Гокінс кращий за більшість водіїв.
– Так я і думав, – відказав на те Ніколсон.
Він обернувся до Роджера.
– Мені треба йти. Повірте, я всім серцем співчуваю вам і Сильвії.
Роджер вийшов з ним до коридору. Френкі рушила слідом. На столику лежало два листи з її іменем на конверті. Один із рахунком. Другий…
Серце дівчини ледь не вистрибнуло з грудей.
Другий лист був від Боббі.
Ніколсон із Роджером стояли на порозі.
Френкі розірвала конверт.
Люба Френкі (писав Боббі), нарешті я напав на слід. Якомога швидше приїзди до мене в Чиппінґ-Сомертон. Краще добирайся потягом. «Бентлі» привертає забагато уваги. Потяги не надто хороші, але доїхати можна. Треба знайти маєток «Тюдор-котедж». Я докладно все поясню. Ні в кого не питай дороги. (Далі була детальна інструкція.) Ти зрозуміла? Нікому не кажи. (Цю фразу Боббі підкреслив.) Узагалі нікому.
Навіки твій
Боббі
Дівчина з полегшенням зібгала листа в долоні.
Отже, з Боббі все гаразд. З ним не сталося нічого страшного. Він напав на слід, і – який збіг – на той самий, що й вона. Френкі з’їздила в «Сомерсет-гауз» і прочитала заповіт Джона Севеджа. Роза Емілі Темплтон згадувалася в ньому як дружина Едґара Темплтона з маєтку «Тюдор-котедж» у Чиппінґ-Сомертоні. І це збігалося з тим, що Френкі знайшла в розгорнутому залізничному довіднику з будинку на Сент-Леонардс-ґарденз. На одній з його сторінок було написано таке: «Станція Чиппінґ-Сомертон». Кеймани поїхали туди.
Усе починало складатися. Вони наближалися до розв’язки п’єси.
Роджер Бассінґтон-ффренч розвернувся і підійшов до неї.
– Щось цікаве пишуть? – невимушено спитав він.
На мить дівчина завагалася. Боббі ж не мав на увазі Роджера, коли писав «нікому не кажи»?
Потім вона згадала жирне підкреслення, згадала і свою страшну нещодавню здогадку. Якщо це правда, то Роджер може випадково зрадити їх обох. Френкі не наважилася поділитися з ним підозрами…
Вона обрала відповідь і сказала:
– Ні, аж ніяк.
Не мине й доби, як дівчина гірко пошкодує про це рішення.
А ще не раз пошкодує, що прислýхалася до поради Боббі й не взяла машину. Відстань між Чиппінґ-Сомертоном і Стеверлі невелика, але якщо їдеш потягом, то треба зробити три пересадки, ускладнені виснажливим очікуванням на сільських полустанках, і Френкі, з її нетерплячістю, важко було витримати таку дорогу, не зіпсувавши собі настрій.
Однак вона мала визнати, що в словах Боббі було раціональне зерно. «Бентлі» дійсно привертав до себе увагу. Дівчина вигадала неправдоподібний привід лишити машину в «Мерровей-корті», бо в той момент нічого кращого їй не спало на думку.
Ще тільки сутеніло, коли потяг Френкі неквапливо під’їхав до маленької станції Чиппінґ-Сомертон. Тим часом дівчині здавалося, що вже північ. На її думку, дорогою потяг зупинявся ледь не біля кожного ліхтаря.
Почало дощити, що теж радості не додавало.
Френкі застебнула пальто на всі ґудзики, перечитала листа Боббі у світлі вокзального ліхтаря, запам’ятала вказівки й рушила.