Ніколсон, тобто псевдо-Ніколсон, стояв у дверному отворі зі свічкою в руках.
Він побачив, що Боббі й Френкі сидять на тих місцях, де він їх і лишив, але посеред кімнати з’явилася купа скла, прикрашена черевиком, як вишенькою.
Чоловік ошелешено перевів погляд з черевика на Боббі. Одна нога в того була боса.
– Яка винахідливість, юначе, – сухо прокоментував він. – Просто тобі акробатичний трюк.
Він підійшов до молодика, перевірив мотузки й зав’язав про всяк випадок ще два вузли, з подивом дивлячись на нього.
– Цікаво, як вам удалося розбити вікно черевиком. Це щось фантастичне. Ви трохи схожі на Гудіні, друже мій.
Він глянув на полонених, на розбите вікно в даху й, стенувши плечима, вийшов за двері.
– Сюди, Беджере.
Той виповз з-під ліжка. Дістав складаного ножа й хутко перерізав мотузки.
– Ось так краще, – промовив Боббі, розминаючи руки й ноги. – Ох! Як усе затерпло. Ну, Френкі, що скажеш про нашого друга Ніколсона?
– Ти маєш рацію, – відповіла дівчина. – Це Роджер Бассінґтон-ффренч. Тепер, коли я знаю, що це Роджер, який видає себе за Ніколсона, це одразу впадає в око. Та водночас це непогана імітація.
– Особливо пенсне й голос, – погодився Боббі.
– Я вчився в Оксфорді з Бассінґтоном-ффренчем, – озвався Беджер. – Н-н-н-неперевершений актор. Але н-н-н-негідник. Встряг у скандал, підробивши б-б-батьків підпис на чеку. Старий, правда, усе з-з-з-зам’яв.
У головах Боббі й Френкі одночасно промайнула однакова думка. Беджер, якого вони вирішили не втаємничувати у свої справи, давно вже міг дати їм цінну інформацію!
– Отже, він майстер підробок, – задумливо мовила Френкі. – Я маю на увазі лист, який був начебто від тебе, Боббі. Почерк навдивовижу схожий. Але де Роджер міг побачити його?
– Якщо він з Кейманами заодно, то, можливо, читав мого листа про останні слова Карстерса.
Тут озвався Беджер.
– Що н-н-н-н-нам тепер робити? – жалібно протягнув він.
– Ми заховаємося за цими дверима й будемо насторожі, – сказав Боббі. – А коли повернеться наш друг, – а я думаю, що він не поспішатиме, – ми з тобою кинемося на нього й дуже здивуємо! Що скажеш, Беджере? Згода?
– О! Аякже!
– А ти, Френкі, щойно почуєш кроки, повертайся на стілець. Коли він прочинить двері, то одразу побачить тебе й нічого не запідозрить.
– Гаразд, – погодилася вона. – А коли ви з Беджером покладете його на лопатки, я вгризуся йому в гомілку.
– Ти справжня леді! – підтримав її Боббі. – Так, а тепер сядемо й усе обговоримо. Я хочу знати, яким дивом Беджер залетів у це вікно.
– Ну, р-р-р-розумієш, – став розповідати його друг, – коли ти поїхав, у мене почалися проблеми.
Тут він замовк. Але поволі з нього витягли все: з’явилися борги, кредитори, застави – типова катастрофа в стилі Беджера. Боббі поїхав, не зоставивши йому адреси. Сказав лише, що подасться на «Бентлі» до Стеверлі. Тож Беджер вирушив у Стеверлі.
– Я п-п-п-подумав, може, ти п-п-п-позичиш мені п’ятірку, – пояснив він.
Боббі стало соромно. Він погодився допомогти Беджерові з гаражем, приїхав у Лондон і одразу ж покинув його – утік із Френкі. Та відданий Беджер і тепер ні словом йому не дорікнув.
Беджер не хотів устрявати в загадкові справи Боббі, але був переконаний, що зелений «Бентлі» в Стеверлі не так уже й важко буде відшукати.
Власне, він побачив машину ще до того, як в’їхав у село. Вона стояла біля пабу – порожня.
– Т-т-т-тож я подумав, – вів далі Беджер, – ч-ч-ч-чому б не влаштувати тобі маленький сюрприз. На з-з-з-задньому сидінні лежали якісь речі, а п-п-п-поряд нікого не було. Я з-з-з-з-заліз і сховався під ними. Думав, що добряче тебе здивую!
Натомість Беджер здивувався сам, бо коли з пабу вийшов водій у зеленій лівреї, то виявилося, що це не Боббі. Обличчя чоловіка здалося Беджерові знайомим, але він не міг пригадати, звідки саме. Незнайомець сів у машину й поїхав собі геть.
Беджер був спантеличений. Він не знав, що далі робити. Пояснення й вибачення здавалися йому недоречними, та й не дуже повибачаєшся перед тим, хто жене на швидкості сто кілометрів на годину. Беджер вирішив залягти на дно й тихенько вислизнути, коли машина зупиниться.
Нарешті вони прибули сюди, до «Тюдор-котеджу». Водій заїхав у гараж. Лишивши машину в ньому, він вийшов і замкнув двері. Беджер опинився в пастці. На одній стіні гаража було маленьке віконечко, крізь яке він за пів години й угледів Френкі. Почув, як вона пугукала, і побачив, як потрапила до будинку.
Усе це здалося Беджерові вкрай загадковим. Він почав підозрювати, що тут щось не так. Хай там що, хлопець вирішив як слід усе оглянути й розібратися, що тут коїться.