– Так. Можна тільки підозрювати, що місіс Т. дала йому щось, «аби добре спав», а от довести – це вже проблема. Бассінґтон-ффренч міг підробити листа слідчому, але цього ми теж не можемо зараз довести. Думаю, після того, як лист послужив доказом на дізнанні, його знищили.
– Отож ми повертаємося до наших баранів: що ж так старанно приховує від нас Бассінґтон-ффренч із поплічниками?
– А тебе нічого не дивує?
– Та, здається, ні. Може, хіба одне. Навіщо місіс Темплтон знадобився садівник, якщо в будинку була Ґледіс? Чому не покоївка?
– Цікаво, що ти це помітила, Френкі, – промовив Боббі.
Голос молодика звучав так дивно, що дівчина спантеличено глянула на нього.
– Чому?
– Тому що я затримався там, щоб попросити в місіс Пратт прізвище й адресу Ґледіс.
– І?
– Її прізвище Еванс!
Розділ тридцять другий. Еванс
Френкі зойкнула.
Голос Боббі звучав збуджено.
– Бачиш, ти поставила те саме запитання, що й Карстерс. «Чому не покоївка?», тобто «Чому не Еванс?»
– О, Боббі, ми нарешті наблизилися до розгадки!
– Мабуть, це питання цікавило Карстерса. Він намагався щось рознюхати, так само, як і ми, розвідував усе, а тоді його осяяло так само, як і нас. Ба більше, саме для того Карстерс і приїхав у Вельс. Ґледіс Еванс – вельське ім’я, вона, певно, звідти. Він поїхав за нею у Марчболт. Але хтось рушив за ним – тож він так і не знайшов її.
– І справді, чому не Еванс, чому не покликали її? – запитала Френкі. – Має ж бути причина. Це деталь, але вона важлива. Якщо в будинку є двоє служниць, то навіщо кликати садівника?
– Може, вони вчинили так, тому що Чадлі й Мір трохи тупуваті, а Еванс – розумна дівчина?
– Цього мало. Містер Елфорд був там, а він досить проникливий. О, Боббі, уся картина вже перед нами. Я знаю. Ох, якби ж я могла збагнути. Еванс. Чому Чадлі й Мір, а не Еванс?
Раптом дівчина замовкла й затулила очі руками.
– Зараз, – сказала вона. – Щось промайнуло. От-от зрозумію.
Френкі стояла нерухомо хвилину-дві, а потім опустила руки й, часто кліпаючи, глянула на свого компаньйона.
– Боббі, – звернулася вона до нього. – Коли ти десь гостюєш, то кому лишаєш чайові – покоївці чи куховарці?
– Покоївці, звісно, – сказав той здивовано. – Куховаркам чайових не лишають, адже їх ніколи ніхто не бачить.
– Саме так: ти не бачиш її, а вона не бачить тебе. Ну, може, разок промайнеш повз, якщо на довгий час лишаєшся. А от покоївка обслуговує тебе за вечерею, кличе до столу, подає тобі каву.
– Куди ти хилиш, Френкі?
– Вони не могли покликати Еванс, бо та бачила Севеджеве обличчя.
– Господи, Френкі, ти про що? А хто ж тоді склав заповіт?
– Бассінґтон-ффренч, звісно! Хіба ти ще не зрозумів? Він видав себе за Севеджа. Закладаюся, це він пішов до лікаря і здійняв увесь той ґвалт щодо раку. Нотаріус, якого викликали скласти заповіт, – незнайомець, що не знає містера Севеджа особисто, але зможе присягнути, що той підписав заповіт у присутності двох свідків, один із яких ніколи його не бачив, а інший – сліпий старий чоловік і теж навряд чи з Севеджем зустрічався. Тепер зрозумів?
– Але де ж був справжній Севедж увесь цей час?
– О, він приїхав до Темплтонів, потім вони його всипили й заховали десь, може, на горищі, і тримали там дванадцять годин, поки Бассінґтон-ффренч грав свою роль. А тоді Севеджа знов уклали в ліжко й дали хлорал, і Еванс уранці знайшла його тіло.
– Господи, Френкі, думаю, ти розкрила справу! Але чи можемо ми це довести?
– Так! Ні… Не знаю. А що як показати Розі Чадлі, тобто Пратт, фото справжнього Севеджа? Чи зможе вона відрізнити його від чоловіка, чий заповіт засвідчила?
– Сумніваюся, – сказав Боббі. – Здається, вона не надто кмітлива.
– Її, певно, навмисне обрали для такої затії. Але є ще один момент. Експерт! Він міг би відрізнити реальний підпис від підробки.
– Однак цього не було.
– Бо питання так не стояло. Досі сумнівів у справжності заповіту не виникало. Але тепер усе інакше.
– Нам украй необхідно, – сказав молодик, – знайти Еванс. Вона багато чого зможе розповісти, адже пів року працювала в Темплтонів.
Френкі застогнала.
– Що далі, то гірше.
– Спробуймо дізнатися адресу на пошті, – запропонував Боббі.
Вони саме проходили повз неї. Будівля більше скидалася на магазинчик.
Френкі пірнула всередину й узялася до справи. Окрім поштарки, яка вочевидь була дуже допитливою, там нікого не було.