Проте за останні двісті років економічне зростання було більшим, ніж за всю попередню історію. Причину Померанц пояснює у важливій книжці Велика розбіжність: західній Європі, і насамперед Британії, просто дуже поталанило. Померанц згоден із Франком, що талан Заходу почався від випадкового відкриття Америк та побудови торгівельних систем, що стимулювали індустріялізацію виробництва. Але, на відміну від Франка, він вважає, що ще 1800 року талан Європи міг не відбутися. Він зазначає, що треба було мати дуже багато місця, аби виростити достатню кількість дерев на потреби грубих ранніх парових двигунів на деревинному паливі, — фактично місця треба було більше, ніж мала вся перенаселена західна Європа. Але стався другий щасливий випадок. Британія, єдина в світі, мала і зручно розташовані поклади вугілля, і промисловість, де відбувалася швидка механізація. Близько 1840 року британці вже застосовували машини на вугільному паливі в усіх сферах життя, зокрема в залізних військових кораблях, що могли пробити собі шлях рікою Янцзи. Щоб замінити енергію, отримувану від вугілля, Британії довелося б щороку спалювати 15 мільйонів акрів лісів — акрів, що не існували. Почалася революція викопного палива, екологічну катастрофу відвернено (чи принаймні відтерміновано до двадцять першого сторіччя), і раптом Захід, попри всі негаразди, запанував у світі. Тривалої зафіксованости не було. Був лише недавній химерний випадок.
Розмаїття пояснень західної промислової революції в термінах короткочасових моделей, від Померанцового химерного випадку до Франкового тимчасового зсуву в поширюваній світовій економіці, так само безмежне, як прірва між, скажімо, Джаредом Даймондом та Карлом Марксом у таборі тривалістів. Проте за всієї контроверсійности всередині обох шкіл саме на лінії боротьби між ними постають найбільш різко протиставлені теорії функціювання світу. Дехто з тривалістів стверджує, що ревізіоністи насправді спекулюють низькопробними політично коректними псевдонауковими аргументами. Деякі короткочасовці відповідають на це звинуваченнями тривалістів у апології Заходу чи навіть расизмі.
Сам факт, що так багато експертів доходять таких драстично відмінних висновків, свідчить про хибність обох підходів до проблеми. У цій книжці я спробую довести, що ані тривалісти, ані короткочасовці не зрозуміли обрисів історії й отримали лише часткові та суперечливі результати. Гадаю, нам потрібен інший погляд.
Обриси історії
деться про те, що і тривалість і короткочасовці згодні, що Захід домінував на земній кулі протягом останніх двохсот років, але сперечаються щодо давнішого перебігу подій. Все обертається навколо їхніх різних оцінок доновітньої історії. Єдиний спосіб розв'язати ці суперечності — розглянути давніші періоди й з'ясувати, якими були загальні «обриси» історії. Лише тоді, встановивши лінію відліку, ми зможемо продуктивно міркувати, чому все відбувалося так, а не інакше.
Проте саме цього, схоже, майже ніхто не хоче робити. Більшість експертів, що пишуть на тему, чому Захід панує, є фахівцями з економіки, соціології, політики чи новітньої історії — отже, здебільшого це знавці з поточних чи недавніх подій. Вони схильні концентрувати увагу на кількох останніх поколіннях, дивитися назад щонайбільше на п'ятсот років, а давнішу історію розглядати побіжно чи не розглядати зовсім. Проте в цій дискусії найважливіше з'ясувати, чи існували чинники, що дали Заходові перевагу, вже від давніших часів, чи вони раптом постали у новітню епоху.
Лише кілька науковців підходять до проблеми зовсім інакше — вони аналізують давню передісторію, потім перестрибують до новітньої доби, залишаючи поза увагою тисячоліття між ними. Географ та історик Елфред Кросбі не лишає сумнівів щодо того, що більшість таких науковців вважають очевидним — що запровадження землеробства в передісторичний час було критично важливим, але «між тою епохою та часом розвитку суспільств, що відрядили Колумба та інших мандрівників за океан, протягом близько чотирьох тисяч років не сталося майже нічого важливого порівняно з тим, що відбувалося раніше».[10]