Лінощі, страх та жадоба
СТОРІЯ, ім. Виклад, здебільшого неправдивий, подій, здебільшого неважливих, що їх вчиняли володарі, здебільшого лицарі, та солдати, здебільшого дурні».[11] Часом важко не погодитися з цим іронічним означенням Емброуза Бірса: історія може видаватися низкою жахливих подій, хаотичним борсанням геніїв та телепнів, тиранів та романтиків, поетів та злодіїв, що робили надзвичайні речі чи до дна вишкрібали діжку розбещености.
Такими людьми рясніють наступні сторінки, як воно й має бути. Зрештою, саме особистості з плоті й крови, а не надпотужні безликі сили, живуть, вмирають, творять та б'ються в цьому світі. Проте я збираюся довести, що за покривом шуму та гніву все ж таки криються потужні закономірності минулого. Застосовуючи правильні інструменти, історик може з'ясувати, які вони є, і навіть спробувати пояснити їхню суть.
Я скористаюся трьома з цих інструментів.
Перший інструмент — біологія[12]. Вона каже нам, що насправді людина — це розумний шимпанзе. Ми є частиною королівства тварин, що своєю чергою є частиною більшої імперії життя, у всьому діяпазоні від великих мавп аж до амеб. Ця цілком очевидна реалія має три важливі наслідки.
По-перше, так само, як усі форми життя, ми живемо завдяки тому, що дістаємо енергію від довкілля та перетворюємо цю енергію згідно зі своїми потребами.
По-друге, так само, як інші розумніші тварини, ми — допитливі створіння. Ми постійно кудись потикаємося, цікавимося, чи ці, чи ті речі їстивні, чи можна ними бавитися, чи можна їх поліпшити. Ми майструємо значно успішніше, ніж інші тварини, бо маємо великі швидкі мізки з багатьма звивинами, здатні щось обмірковувати, безмежно гнучкі голосові зв'язки, здатні висловлювати думки, та протиставні кінцівки, що дають змогу щось обробляти.
Втім, попри все щойно сказане, люди — так само, як інші тварини, — неоднакові. Дехто дістає від довкілля більше енергії, ніж інші; деякі відтворюються швидше за інших; деякі цікавіші, творчіші, розумніші чи практичніші за інших. Але третій наслідок нашої тваринности полягає в тім, що, на відміну від окремих особистостей, великі групи людей майже однакові. Якщо ви витягнете з натовпу двох випадкових людей, вони можуть відрізнятися в усьому, що лише можна собі уявити, але якщо ви усередните два натовпи, вони будуть досить точними дзеркальними відбитками один одного. А якщо порівнювати групи в мільони людей, як я роблю в цій книжці, вони з дуже великою ймовірністю міститимуть однакові співвідношення енергійних, плідних, допитливих, творчих, розумних, балакучих та практичних людей.
Ці три доволі загальникові спостереження пояснюють багато що в перебігу історії. Завдяки нашому майструванню, суспільний розвиток протягом тисячоліть загалом зростав, а темп зростання дедалі більшав. Добрі ідеї породжували нові добрі ідеї, а маючи добрі ідеї, ми маємо тенденцію їх не забувати. Але, як ми побачимо далі, біологія не дає повного пояснення історії суспільного розвитку. Часом були тривалі періоди застою без жодного зростання, часом відбувався навіть регрес. Знати, що ми розумні шимпанзе, замало.
Тут у нагоді стає другий інструмент — соціологія[13]. Соціологія одночасно пояснює, що саме спричиняє суспільні зміни й до чого саме ці суспільні зміни приводять. Розумні шимпанзе можуть потикатися навколо себе, але цього замало, щоб їхні ідеї поширилися та змінили суспільство. Тут може знадобитися щось на кшталт каталізатора. Великий фантаст Роберт Гайнлайн колись припустив, що «поступ відбувається завдяки ледащим чоловікам, що шукають способів полегшити собі життя».[14] Далі в цій книжці ми побачимо, що Гайнлайнова теорема справедлива лише частково, бо ледащі жінки не менш важливі, ніж ледащі чоловіки, лінощі є не єдиною спонукою до винахідництва, а «поступ» часто є доволі заяложеним словом на позначення того, що відбувається. Але по суті, як на мене, Гайнлайнів погляд у одному реченні дає досить добрий виклад причин суспільного розвитку, що їх ми збираємося розглядати. Насправді, далі у книжці я збираюся запропонувати менш лаконічну версію цієї теореми, тобто мою власну теорему Мориса: Зміни спричиняють ледащі, жадібні, лякливі люди, що шукають легших, прибутковіших та безпечніших способів робити різні речі. Здебільшого вони не розуміють, що роблять. Історія вчить нас, що зміни починаються тоді, коли є тиск.
Ледащі, жадібні, лякливі люди за своїми уподобаннями шукають балансу між тим, аби жити в комфорті, якомога менше працювати та почуватися в безпеці. Але це ще не кінець, бо успіх народу в саморепродукуванні та здобуванні енергії неодмінно чинить тиск на наявні ресурси (на інтелектуальні та суспільні так само, як на матеріяльні). Зростання суспільного розвитку продукує ті самі сили, що ускладнюють дальший суспільний розвиток. Я називаю це парадоксом розвитку. Успіх створює нові проблеми, розв'язання їх створює ще новіші проблеми. Як кажуть, життя — то юдоль сліз.
12
Академічна біологія — величезна галузь. Я зосереджуся на її екологічній/еволюційній частині, полишивши поза розглядом молекулярну/клітинну царину
13
Я використовую термін "соціологія" як скорочену назву суспільних наук, зосереджуюся здебільшого на галузях, що вивчають спільні риси функціювання суспільств, і приділяю менше уваги досліджуванню розбіжностей. Таке означення відтинає традиційні академічні відмінності між соціологією, антропологією, економікою та політологією й наголошує ділянки, особливо демографію та психологію, де біологія та суспільні науки перетинаються.