Парадокс розвитку діє безперервно, щоразу змушуючи людей робити важкий вибір. Часом люди не витримують його викликів, тоді відбувається стагнація чи спад суспільного розвитку. В інші часи лінощі, страх та жадоба об'єднуються й примушують деяких людей ризикувати та вводити новації, що змінюють правила гри. Якщо принаймні дехто з них має успіх і якщо потім більшість людей приймають успішні новації, суспільство може подолати брак ресурсів і суспільний розвиток далі зростатиме.
Людям доводиться розв'язувати такі проблеми щодня, і саме тому від кінця останнього льодовикового періоду суспільний розвиток загалом рухається по висхідній. Проте, як ми побачимо далі, в деяких точках парадокс розвитку створює тверді стелі, що їх можна подолати лише завдяки справді революційним змінам. Суспільний розвиток впирається в ці стелі, тоді починається відчайдушна гонитва. Ми побачимо низку випадків, коли суспільства неспроможні розв'язати проблеми, що постають перед ними, тоді їх починає уражати жахливий набір лих: голод, епідемії, неконтрольована міграція та розпад держав, що перетворює стагнацію на спад. Коли до голоду, епідемій, неконтрольованої міграції та розпаду держав долучаються інші руйнівні сили, як-от кліматичні зміни (усіх разом я називатиму п'ятьма апокаліптичними вершниками), тоді спад може спричинити катастрофічний занепад та темні часи, що можуть протривати кілька сторіч.
Біологія та соціологія пояснюють здебільшого специфіку обрисів історії — чому суспільний розвиток загалом зростає, чому він зростає то швидше, то повільніше, чому він часом спадає. Але біологічні та соціологічні закони однакові, вони діють скрізь, в усі часи та в усіх місцях. За означенням вони дещо пояснюють стосовно цілого людства, а не щодо того, чому в одному місці поступ відбувається зовсім інакше, ніж в іншому. В цій книжці я доводитиму, що, аби це пояснити, ми потребуємо третього інструменту — географії[15].
Розташування
уморист Едмунд Бентлі 1905 року писав: «Мистецтво біографії — це не те саме, що географія. Біографія — це про хлопців, а географія — про карти».[16] Протягом багатьох років хлопці — у британському розумінні чоловіків вищих класів — домінували в оповідях істориків такою мірою, що історію важко було відрізнити від біографії. Зміни настали у двадцятому сторіччі, коли історики визнали шанованими хлопцями також жінок, чоловіків нижчих класів та дітей, додавши до хору їхні голоси, але в цій книжці я піду ще далі. Коли ми визнаємо, що хлопці (великими групами і в новому, ширшому розумінні слова) великою мірою всі однакові, я доводитиму, що все решта — це карти.
Багато істориків реагують на цю заяву, як бик на червону шмату. Не один з них казав мені, що одна річ — заперечувати ідею, що кілька великих чоловіків визначили неоднакове розгортання історії на Сході та Заході, і зовсім інша — казати, що культура, вартості та вірування неважливі, й шукати причину панування Заходу лише в грубих матеріяльних силах. Проте саме це я більшою чи меншою мірою пропоную робити.
Я спробую показати, що протягом останніх п'ятнадцяти тисяч років Схід та Захід пройшли через однакові етапи суспільного розвитку в однаковій послідовності, бо їхнє населення складається з людських істот однакового типу, що творять однакову історію. Я спробую також показати, що вони робили це не в той самий час і з різними швидкостями. Я обґрунтовуватиму висновок, що біологія та соціологія пояснюють глобальні подібності, тоді як географія пояснює регіональні відмінності. І в цьому сенсі саме географія пояснює, чому Захід панує.
Коли цю думку сформульовано так безпосередньо, вона видається найпрямолінійнішою з усіх теорій тривалої зафіксованости, які лише можна собі уявити, й напевне вже були історики, що бачили географію саме так. Ідея походить з давнини, щонайменше від Геродота, грека з п'ятого сторіччя до н. е., що його часто вважають батьком історії. «У щасливих країнах і люди бувають здебільшого розніженими[17]», — писав він і, як і низка детерміністів після нього, робив висновок, що географія наперед визначила велич його батьківщини. Найвизначніший приклад дає, мабуть, географ з Єльського університету Елсворт Гантингтон, що 1910 року впорядкував гори статистики, аби показати, що його рідне місто Нью-Гейвен у штаті Коннектикут має клімат, що майже ідеально стимулює людей бути великими. (Перевагу мала лише Англія.) І навпаки, висновував він, «надто однорідно стимулювальний»[18] клімат Каліфорнії — де я живу — призводив просто до підвищеного рівня божевілля. «Людей з Каліфорнії, — запевняв Гантингтон своїх читачів, — можна, мабуть, уподібнити до коней, яких кваплять аж так, що заганяють, а тоді деякі з них гинуть від надмірної втоми».
15
Географія, так само як біологія та соціологія, є величезною та нечітко означеною галуззю (по суті означеною так нечітко, що від 1940-х років багато університетів вирішили, що це не навчальний предмет, і позакривали свої географічні факультети). Я апелюватиму більше до людської/економічної географії, ніж до географії фізичної.
17
"У щасливих країнах...": Herodotus, History 9.122 [укр. переклад Андрія Бі-лецького: Геродот,