У третій частині (розділи 11 та 12) я переходжу до питання, найважливішого з погляду кожного історика. Отже, що з цього випливає? Спочатку, в розділі 11, я збираю докупи свої докази щодо того, що за всіма деталями подій, що відбувалися протягом останніх п'ятнадцяти тисяч років, можна простежити дві системи законів, біологічних та соціологічних, що визначали обриси історії в глобальному масштабі, і третю систему, закони географії, що визначали відмінності між розвитком Сходу та Заходу. Саме неперервна взаємодія цих законів, а не тривала зафіксованість чи короткочасові випадковості привела Ауті до Балморалу замість відправити Альберта до Пекіна.
Зазвичай історики говорять про минуле не так. Більшість науковців шукають пояснень у культурі, віруваннях, вартостях, інституціях чи сліпому випадкові, а не в твердих поверхнях матеріяльної дійсности, й лише небагатьох із них розмова про закони захопила б по-справжньому. Однак, розглянувши (та відхиливши) кілька таких варіянтів, я хочу зробити ще один крок і припустити, в розділі 12, що насправді закони історії дають нам досить чітке розуміння того, що може відбутися далі. Історія не закінчується з пануванням Заходу. Парадокс розвитку та переваги відсталости діють далі, перегони між новаціями, що рухають суспільний розвиток вгору, і катастрофами, що тягнуть його вниз, тривають. Мало того, я вважаю, що нині змагання гарячіше, ніж будь-коли раніше. Нові типи розвитку та руйнування обіцяють — чи загрожують — зачепити не лише географію, а й біологію та соціологію. Найбільше питання нашого часу полягає не в тому, чи буде Захід панувати далі. Воно в тім, чи зможе людство в цілому прорватися до цілком нового способу існування раніше, ніж катастрофа нас знищить — назавжди.
Частина I
1
Давніше Сходу та Заходу
Що таке Захід?
оли чоловік стомився від Лондона, — казав Семюел Джонсон, — він стомився від життя, бо саме в Лондоні є все, що можна мати в цьому житті»[24]. Це було 1777 року, і кожен подих думки, кожен яскравий новий винахід живив рідне місто доктора Джонсона. Лондон мав собори та палаци, парки та річки, розкішні будинки та брудні нетрі. А найголовніше — там було що купити, речі поза межами найфантастичніших мрій попередніх поколінь. Шляхетні пані та джентльмени висідали з екіпажів біля нових пасажів на Оксфорд Стріт у пошуках новітніх забавок на кшталт парасольок, винаходу 1760-х років, що без них трохи згодом британці вже не могли існувати, чи саквояжів та зубної пасти, що з'явилися того самого десятиріччя. І тішилися цією новою культурою споживання не лише багатії. Хоч як це не подобалося консерваторам, торгівці годинами сиділи в каварнях, незаможні люди вважали чай «вкрай потрібним»[25], а дружини фермерів купували роялі.
Британці почали почуватися інакшими, ніж усі інші люди. 1776 року шотландський мудрець Адам Сміт у книжці Дослідження про природу та причини багатства народів назвав їх «нацією покупців» і вважав це компліментом. Ставлення британців до свого добробуту робило багатшими й усіх інших. Про відмінності між Британією та Китаєм Сміт писав: «Лишень подумайте, Китай довго був однією з найбагатших країн світу — найродючіших, із найкраще обробленими землями, найрозвиненішою промисловістю та найбільшим населенням»[26]. Однак він вже «найповнішою мірою набув усе багатство, що його можливо було набути за наявних законів та інституцій». Коротше кажучи, китайці загрузли. Сміт пророкував, що «змагання працівників та інтересів власників скоро зведе їх до найнижчого рівня, сумісного з людською природою» і, як наслідок, «злидні нижчих верств китайського суспільства будуть далеко гіршими, ніж злидні найбідніших націй Європи... Будь-якому зіпсованому м'ясу, навіть решткам мертвого пса чи кота, хай напівзогнилим та смердючим, вони радітимуть не менше, ніж люди з інших країн — найкориснішим харчам».
Джонсон та Сміт мали рацію. Хоча у 1770-і роки промислова революція ледве почалася, середній прибуток в Англії вже був вищий, ніж у Китаї, і розподілений він був рівномірніше. Теорії тривалої зафіксованости західного панування часто базуються на цьому факті — вони вважають, що лідерування Заходу було причиною промислової революції, а не її наслідком. Аби це з'ясувати, ми маємо подивитися в давніші часи. Можливо, в набагато давніші.
24
"Коли чоловік...": Samuel Johnson, in James Boswell, Life of Johnson (1791), vol. 3, entry for September 20, 1777.