Насправді можна сподіватися виокремити східний та західний способи життя лише після того, як мавполюди полишили східну Африку й поширилися теплими субтропічними широтами аж до Китаю. Можливо, тоді ми знайдемо саме відмінність між Сходом і Заходом. Згідно з археологічними даними, відмінні риси, явно притаманні Сходові чи Заходові, містяться у знахідках віком близько 1,6 мільйона років. Проте постає питання, чи ця відмінність достатньо вагома, аби вважати, що за нею криються справді відмінні способи життя.
Археологи знають про східно-західні відмінності від 1940-х років, коли гарвардський дослідник Гелем Мовіус помітив, що кістки нових мозковитіших мавполюдей часто знаходять разом з оббитими кам'яними знаряддями нових типів. Археологи дали найвиразнішим з них назву «ашельські рубила» («рубила», чи, дослівно, «ручні сокири», бо на вигляд вони подібні до сокир, навіть попри те, що їхнє очевидне призначення — різати, штрикати (проколювати) чи вдаряти; «ручні», бо їх тримали руками, а не прилаштовували до держаків; ашельські — за маленьким містечком Сент-Ашель у Франції, де їх вперше було знайдено багато). Назвати ці знаряддя витворами мистецтва було б перебільшенням, але їхня проста симетрія часто гарніша, ніж грубі відщепи та знаряддя з гальок Homo habilis. Мовіус відзначив, що ашельські рубила були поширені в Африці, Європі та південно-західній Азії, тоді як у східній чи південно-східній Азії не знайдено жодного. Натомість східні стоянки містили грубіші знаряддя, що сильно нагадували передашельські знахідки, пов'язані з африканськими Homo habilis.
Якщо так звана лінія Мовіуса (рис. 1.2) справді позначає початок окремих східного та західного способів життя, з неї може випливати теорія напрочуд довготривалої зафіксованости, згідно з якою майже одразу після того, як мавполюди вирушили з Африки, вони поділилися на носіїв західної технологічно передової культури ашельських рубил в Африці та південно-східній Азії та східної технологічно менш розвиненої культури відламків та чоперів у східній Азії. Можна зробити висновок що не дивно, що Захід панує тепер — у технологічному сенсі він лідерував у світі вже півтора мільйони років тому.
Проте провести Мовіусову лінію легше, ніж пояснити. Найдавнішим ашельським рубилам, знайденим в Африці, близько 1,6 мільйона років, але у Дманісі в Грузії мавполюди були вже за сто тисяч років до того. Безперечно, перші мавполюди полишили Африку давніше, ніж ашельське рубило стало звичайним складником їхнього інструментарію, і пронесли доашельські технології крізь Азію, тоді як західний/африканський регіон почав виробляти ашельські знаряддя.
Швидкий погляд на рис. 1.2 свідчить, однак, що Мовіусова лінія не відокремлює Африку від Азії, а проходить насправді через північну Індію. Це важлива деталь. Перші мігранти полишили Африку раніше, ніж було винайдено ашельське рубило, отже, мали бути наступні хвилі міграції з Африки, що мали б нести рубила до південно-західної Азії та Індії. Відтак постає нове запитання. Чому ці пізніші хвилі мавполюдей не принесли ашельську технологію ще далі на схід?
Найвірогідніша відповідь — Мовіусова лінія не позначає межі між технологічно передовим Заходом та менш розвиненим Сходом. Вона лише відокремлює західні регіони, де легко дістати каміння, придатне до виготовляння рубил, від східних, де таке каміння рідкісне й водночас є добра альтернатива, зокрема легкодосяжний бамбук, достатньо твердий на потреби знаряддя, але недостатньо тривкий, аби доіснувати доти, доки ми його відкопаємо. Згідно з цією інтерпретацією, коли користувачі рубил перетинали Мовіусову лінію, вони поступово відмовлялися від ашельських знарядь, бо поламані не було чим замінити. Вони далі виготовляли чопери та відщепи, бо тут годилася будь-яка стара галька, але на потреби праці, що її раніше виконували за допомогою рубил, почали, можливо, використовувати бамбук.
Деякі археологи вважають, що на користь цього висновку свідчать знахідки з басейну Босе в південному Китаї. Близько 800 000 років тому туди потрапив величезний метеорит. Це була катастрофа епічного масштабу, коли інтенсивні пожежі знищили мільйони акрів лісів. До удару мавполюди з басейну Босе використовували чопери, відщепи та (за припущенням) бамбук, як усі інші східноазійці. По поверненні після пожеж вони почали робити рубила, подібні до ашельських, — теоретично, можливо, тому, що пожежі спалили весь бамбук і водночас удосяжнили використовне каміння. Через кілька сторіч, коли рослинність відновилася, місцеві мавполюди відмовилися від рубил та повернулися до бамбука.