Деякі палеоантропологи навіть вважають, що великий мозок та широкий спинномозковий канал неандертальців давали їм змогу говорити менш-більш подібно до нас. Так само, як теперішні люди, вони мали під'язикову кістку, що закріплювала язика й уможливлювала складні рухи гортані, потрібні, аби говорити. З цим не погоджуються інші науковці, які завважують, що мозок неандертальця, хоч і великий, був довшим та пласкішим за наш і що мовленнєві ділянки були, мабуть, менш розвинені. Вони вказують також, що хоча відповідні ділянки збереглися лише в трьох черепах, схоже на те, що гортані неандертальців містилися дуже високо в шиї, отже, попри наявність під язикової кістки, вони могли вимовляти звуки лише у вузькому діяпазоні. Можливо, вони могли лише видавати окремі склади (що можна назвати моделлю «я Тарзан, ти Джейн») чи висловлювати важливі поняття — «ходи сюди», «ходімо полювати», «робімо кам'яні знаряддя», «пообідаймо», «кохаймося», комбінуючи жести та звуки (модель Клану печерного ведмедя, де неандертальці мають вироблену мову знаків).
2001 року почало видаватися, що справі може зарадити генетика. Науковці виявили в британської родини, що протягом трьох поколінь мала дефект мовлення, відомий як слівна диспраксія, ще й мутацію гена під назвою FOXP2. Як виявилося, у цьому гені закодовано вплив білка на те, як мозок керує мовленням та мовою. Це не означає, що FOXP2 — це «мовний ген», бо мовлення — надзвичайно складний процес, до якого залучено незліченну кількість генів, що діють разом у способи, що їх ми поки що не можемо збагнути. FOXP2 привернув увагу генетиків тому, що інколи крах цілої системи настає через неправильне функціювання лише одного складника. Миша перегризає дрота ціною два центи, й моє авто ціною двадцять тисяч доларів неможливо зрушити з місця. FOXP2 функціює неправильно, і досконалі мовленнєві мережі мозку відмовляються працювати. З іншого боку, деякі археологи припускають, що, можливо, саме випадкові мутації, які спричинили появу FOXP2 та пов'язаних з ним генів, дали сучасним людям мовні можливості, що їх бракувало давнішим видам, зокрема неандертальцям.
Але невдовзі сценарій загострився. Нині всі знають, що дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) є основним будівельним блоком життя й що 2000 року генетики виокремили геном сучасної людини. Менш відомо, що 1997 року науковці з Лейпціґа, Німеччина, у сцені, що нагадує Парк юрського періоду, виокремили древню ДНК з руки скелета справжнього неандертальця, знайденого в Неандеровій долині 1856 року. Це надзвичайне досягнення, бо ДНК починає руйнуватися одразу після смерти й у такому Давньому матеріялі можуть зберегтися лише крихітні фрагменти. Наскільки мені відомо, Лейпціґський гурт не збирається клонувати печерних людей та відкривати Неандертальський парк[34], але 2007 року процес виокремлювання неандертальського генома (що завершився 2009 року) привів до надзвичайного відкриття: неандертальці теж мали ген FOXP2.
Можливо, це означає, що неандертальці були так само балакучими, як ми; можливо, FOXP2 не є ключем до мовлення. Колись ми знатимемо напевне. Все, що ми можемо зробити тепер — це спостерігати наслідки взаємодій між неандертальцями. Вони жили більшими групами, ніж давніші види мавполюдей, ефективніше полювали, довше жили на тих самих територіях і дбали одне про одного у способи, недосяжні давнішим мавполюдям.
Мало того, вони свідомо ховали деяких своїх померлих і, можливо, навіть виконували якісь ритуали — найраніші ознаки найлюдськішої якости, духовного життя, якщо ми правильно інтерпретуємо свідчення. В Шанідарі, наприклад, кілька тіл явно було поховано, до того ж ґрунт в одній з могил містив високу концентрацію квіткового пилку, що може означати, що деякі неандертальці вкладали тіло коханої людини на весняні квіти. (Деякі археологи вказують, доволі менш романтично, що могила була помережана щурячими норами й що щури часто заносять у свої нори квіти.)
34
Один гарвардський антрополог привітав оприлюднення геному неандертальця пропозицією, що інвестиція в 32 мільйони доларів могла б дати змогу генетично змодифікувати ДНК сучасної людини та ввести її до клітини шимпанзе, аби отримати неандертальське немовля. Потрібних технологій поки що немає, але якби й були — чи треба їх застосовувати? Мій стенфордський колега Ричард Кляйн, один з провідних палеоантропологів світу, з цього приводу спитав журналіста: "Де ви збираєтеся тримати [неандертальців] — у Гарварді чи в зоопарку?"(Richard Klein, цитата з "Scientists in Germany Draft: Neanderthal Genome,"