У другому випадку, в Монте Чирчео біля Рима, 1939 року будівельники знайшли печеру, загерметизовану каменепадом п'ятдесят тисяч років тому. Вони сказали археологам, що череп неандертальця містився на підлозі в центрі кола з каміння, але позаяк вони зрушили черепа з місця до того, як його побачили експерти, багато науковців висловлюють сумніви.
Нарешті, є Тешик-Таш в Узбекистані. Там Гелем Мовіус (той самий, що провів Мовіусову лінію) знайшов скелет хлопчика, оточений, як він казав, колом з п'ятьох чи шістьох пар рогів дикого козла. Проте відклади в Тешик-Ташу рясніють козлячими рогами, а Мовіус ніде не оприлюднив планів чи фотографій знахідок, що переконали б скептиків, що в розташування цих конкретних рогів закладено якийсь зміст.
Аби покінчити з цим питанням, нам потрібні ясніші свідчення. Особисто я припускаю, що немає диму без вогню й що неандертальці мали якесь духовне життя. Можливо, вони навіть мали медиків та шаманів, як Іза та Креб у Клані печерного ведмедя. Тим не менш, правда це чи ні, але якби була змога дістатися машиною часу до Шанідара та Чжоукоудяня, ви побачили б реальні поведінкові відмінності між східним синантропом та західним неандертальцем. Вам також важко було б не зробити висновок, що Захід був розвиненішим за Схід. Це могло б бути так вже 1,6 мільйона років тому, коли формувалася Мовіусова лінія, і це вже було явно так сто тисяч років тому. Привид расистської теорії тривалої зафіксованости знову підіймає голову: чи не тому Захід сьогодні панує, що сучасні європейці є спадкоємцями генетично вищої неандертальської породи, тоді як азійці походять від примітивніших Homo erectus?
Дитячі кроки
і. Історики полюбляють давати довгі складні відповіді на прості запитання, але цього разу все видається справді прямолінійно очевидним. Європейці не походять від вищих неандертальців, азійці не походять від нижчих Homo erectus. Близько сімдесяти тисяч років тому з Африки почав поширюватися новий вид Ното — ми — й цілком заступив усі інші форми[35]. В перебігу еволюції наш вид, Homo sapiens (Людина розумна), безперечно схрещувався з неандертальцями. Сучасні євразійці мають від одного до чотирьох відсотків генів, однакових із неандертальцями, але це ті самі від одного до чотирьох відсотків скрізь, від Франції до Китаю[36]. Поширення сучасної людини чисто стерло з грифельної дошки геть усе. Звичайно, еволюція триває. Протягом двох тисяч поколінь від початку нашого поширювання земною кулею постали локальні відмінності у кольорі шкіри, формі обличчя, зрості, толерантності до лактози та безлічі інших ознак. Але по глибокому аналізі вони виявляються тривіяльними. Куди б ви не поїхали, що б ви не робили, люди (у великих групах) всі однакові.
Еволюція нашого виду та завоювання планети встановили біологічну єдність світу, отже, відлікову лінію будь-якого пояснення того, чому Захід панує. Біологічна єдність людства унеможливлює теорії, базовані на расах. Однак попри надзвичайну важливість цих процесів, багато що стосовно походження сучасної людини залишається неясним. На 1980-і роки археологи вже знали, що перші скелети, менш-більш подібні до наших, з'явилися близько 150 000 років тому на стоянках східної та західної Африки. Порівняно з давнішими мавполюдьми новий вид мав пласкіші обличчя з більш випнутим чолом. Вони менше використовували зуби як знаряддя, мали довші та менш м'язисті кінцівки, ширші спинномозкові канали та розташування гортаней, сприятливіше щодо мовлення. Їхні мозкові порожнини були трохи менші, ніж в неандертальців, а верхня частина черепа була вищою й опуклішою, що давало більше місця на більші мовленнєві та мовні центри та на стоси нейронних шарів, що могли паралельно робити великі масиви обчислювання.
Скелети свідчать, що найраніші Homo sapiens могли ходити так, як ми, але, хоч як це дивно, археологія свідчить, що протягом ста тисяч років вони вперто відмовлялися говорити. Знаряддя та поведінка Homo sapiens були дуже подібні до давніших мавполюдей, і — знов подібно до інших мавполюдей, але зовсім неподібно до нас — ранні Homo sapiens, здається, все робили в один спосіб. Незалежно від того, де саме в Африці копали археологи, знахідки були ті самі й не надто захопливі. Саме так, хіба що вони знаходили стоянки, датовані менш як п'ятдесятьма тисячами років. На цих молодших стоянках Homo sapiens почали робити багато чого цікавого і в багато різних способів. Зокрема, археологи ідентифікують щонайменше шість відмінних стилів кам'яних знарядь, що були в користуванні в долині Нілу в Єгипті між 50 000 та 25 000 років до н. е., тоді як до того від південної Африки до берегів Середземного моря переважав один-єдиний тип.
35
Можливо, деякі ізольовані групи, як-от "гобіти" з Флореса, вижили до недавнього часу. Португальські моряки, що досягли Флореса у шістнадцятому сторіччі, розповідали про невеличких волохатих мешканців печер, що ледве могли розмовляти. Це повідомлення оприлюднено понад сто років тому, але кажуть, що такі самі маленькі люди досі існують на Яві. Недавно було продемонстровано волосину такої людини, але тестування ДНК засвідчило, що ця волосина цілком людська. Деякі антропологи сподіваються, що ми зрештою знайдемо останні релікти доновітньої людськости у дедалі менших яванських лісах, але я, мушу визнати, ставлюся до цього досить скептично.
36
Проте