Знов поза Африкою
ліматичні зміни рідко бувають зростами. Сімдесят тисяч років тому батьківщина Homo sapiens у східній та південній Африці ставала вологішою, тоді як північна Африка висихала. Наші предки, що швидко множилися у своїх звичних ареалах, вирішили не рухатися в цьому напрямі. Натомість маленькі гурти помандрували з теперішнього Сомалі через суходільний міст до південної Аравії, а потім до Ірану (рис. 1.3). Принаймні ми вважаємо, що вони мали так чинити. Південну Азію археологічно досліджено відносно мало, але ми маємо припустити, що гурти анатомічно сучасних людей рухалися саме цим шляхом, бо близько 60 000 до н. е. вони досягли Індонезії, сіли на човни, перетнули п'ятдесят миль відкритої води й домандрували аж до озера Мунґо в південній Австралії. Колоністи рухалися в п'ятдесят разів швидше, ніж свого часу Homo erectus та Homo ergaster, долаючи в середньому приблизно милю за рік, тоді як мавполюди просувалися за рік на тридцять п'ять ярдів.
Між п'ятдесятьма та сорока тисячами років тому друга хвиля мігрантів імовірно рухалася через Єгипет до південно-західної та центральної Азії, а звідти поширилася до Європи. Достатньо розумні, аби робити собі тонкі пластинки та кістяні голки, ці нові люди краяли, шили й допасовували одяг та будували хати з мамонтових бивнів та шкіри, перетворивши на домівку навіть холодні пустища Сибіру. Близько 15 000 року до н. е. люди перетнули суходільний міст між Сибіром та Аляскою і/чи плавали на короткі відстані уздовж її краю. Близько 12 000 року до н. е. вони залишили копроліти (науковий термін на позначення екскрементів) у печерах Орегону та водорості в горах Чилі. Деякі археологи вважають, що люди перетнули також Атлантичний океан уздовж краю крижаних плит, що тоді з'єднували Європу та Америку, хоча поки що це лише припущення.
Ситуація у східній Азії менш зрозуміла. Вік цілком сучасного людського черепа з Люцзяну в Китаї — близько 68 000 років, проте навколо цієї дати є технічні проблеми, а найдавніші безперечні рештки датовано десь 40 000 роками до н. е. Дальші розкопки встановлять, чи нові люди досягли Китаю відносно рано, чи відносно пізно[40], але Японії вони напевне досягли десь двадцять тисяч років тому.
Куди б не йшли нові люди, вони, схоже, скрізь все спустошували. Континенти, де мавполюдей ніколи не було, до приходу Homo sapiens рясніли велетенськими звірами. Перші люди, що прийшли до Нової Гвінеї та Австралії, зустріли там нелітних птахів вагою чотириста фунтів та ящірок вагою в тонну; 35 000 років тому вони вже зникли. Знахідки з озера Мунґо та кількох інших стоянок свідчать, що люди дісталися туди близько 60 000 років тому, тобто люди співіснували з мегафауною протягом двадцяти п'яти тисяч років, але деякі археологи піддають ці дати сумнівові, покладаючи, що прибуття людей відбулося лише сорок тисяч років тому. Якщо вони праві, то великі звірі зникли підозріло швидко після прибуття людей. В Америках перші людські колоністи п'ятнадцять тисяч років тому зустріли верблюдів, слонів та велетенських наземних лінивців; протягом чотирьох тисяч років вони також зникли. Між появою Homo sapiens та зниканням велетенських тварин існує, м'яко кажучи, дивовижний збіг.
Прямих свідчень про те, що люди полювали на цих тварин до цілковитого зникнення чи виганяли їх з їхніх ділянок, немає, а альтернативних пояснень зникнення (на кшталт кліматичних змін чи зіткнень з кометами) є безліч. Менше суперечок викликає той факт, що, коли нові люди діставалися земель, де вже перебували мавполюди, останні зникали. Нові люди прийшли до Європи близько 35 000 років тому, й протягом десяти тисяч років неандертальці зникли скрізь, крім гірських смуг континенту. Найпізніші відомі неандертальські відклади, від Ґібралтару до південної Іспанії, датовано приблизно 25 000 роками до н. е. Після ста п'ятдесяти тисяч років домінування в Європі неандертальці просто зникли.
Отже, подробиці того, як сучасні люди заступили неандертальців, критично важливі з огляду на потребу визначитися, чи мають сенс расові пояснення панування Заходу. Ми поки що не знаємо, чи наші предки активно вбивали інтелектуально менш обдарованих сучасників, чи просто перемагали в боротьбі за харчі. На більшості стоянок сліди перебування нових людей просто заступають відклади, пов'язані з неандертальцями, звідки випливає, що зміна була раптовою. Головним винятком є грот Оленя у Франції, де фази заселення неандертальців та сучасних людей між 33 000 та 35 000 років тому перемежовуються. Неандертальські шари містять кам'яні підвалини хиж, знаряддя з кісток та намиста з зубів тварин. Дослідники припускають, що неандертальці вчилися в сучасної людини та рухалися до Світанку Неандертальської Свідомости. Кілька знахідок вохри на неандертальських стоянках у Франції (зокрема двадцять фунтів в одній печері) можуть вказувати в тому самому напрямі.
40
Деякі китайські археологи вважають, що сучасні люди еволюціювали в Китаї незалежно. Я обговорюватиму цю ідею пізніше.