Інша частина автономної нервової системи відіграє протилежну роль. Парасимпатичний компонент стосується спокійних, вегетативних станів — усіх інших, крім чотирьох зазначених видів діяльності. Коли дитячий організм, що росте, починає засинати, активується парасимпатична система. Вона сприяє росту, накопиченню енергії та іншим позитивним процесам. Ви добряче наїлися, тепер сидите не в змозі поворухнутися і починаєте куняти, а ваша парасимпатична система тим часом працює в шаленому темпі. Біжите саваною задихаючись і намагаєтеся вгамувати паніку — парасимпатичний компонент вимкнений. Отже, автономна система працює на противагу: симпатичні та парасимпатичні нервові сигнали сягають певного органу, де в разі активації викликають протилежні реакції. Симпатична система прискорює серцебиття, а парасимпатична уповільнює його. Симпатична система збільшує потік крові до ваших м’язів, а парасимпатична робить усе навпаки. Логічно, що повна одночасна активація обох систем призвела би до цілковитої катастрофи — щось схоже на те, якби ви синхронно натиснули і на газ, і на гальма. Не дарма існує велика кількість запобіжників, щоб уникнути такого розвитку подій. Наприклад, ділянки мозку, що активують одну частину нервової системи, як правило, пригнічують ті ділянки, які активують іншу.
ГОЛОВНИЙ МОЗОК: НАЙВАЖЛИВІША ЗАЛОЗА
Нейронний маршрут, представлений симпатичною системою,— це основний спосіб, у який мозок може мобілізувати хвилі активності у відповідь на стресогенний чинник. Хоча є ще один шлях — через секрецію гормонів. Якщо нейрон (клітина нервової системи) виділяє хімічний месенджер, який проходить одну тисячну дюйму й дає команду наступній клітині (як правило, іншому нейрону) змінити свою поведінку, такий месенджер називається нейромедіатором. Отже, коли симпатичні нервові закінчення у вашому серці виділяють норепінефрин, який змушує серцевий м’яз працювати інакше, норепінефрин відіграє роль нейромедіатора. Якщо нейрон (або будь-яка клітина) продукує месенджер, який натомість просочується в кровотік і впливає на різні функції тіла, то цей месенджер є гормоном. Усі типи залоз продукують гормони; секреція деяких з них активується під час стресу, а інших — навпаки вимикається.
Що робить мозок з усіма цими залозами, які виділяють гормони? Раніше люди вважали, що нічого. Існувало припущення, що периферійні залози нашого організму — підшлункова залоза, наднирники, яєчники, яєчка і так далі — у якийсь таємничий спосіб «знають», що вони роблять, мали «власний розум». Вони начебто самостійно «вирішують», коли випускати свої месенджери без указівок від інших органів. Ця помилкова ідея породила досить дурну тенденцію на самому початку ХХ століття. Науковці вважали, що статевий потяг чоловіків слабшав із віком, і припускали, що це стається через зниження секреції яєчками чоловіків поважного віку чоловічого статевого гормону, тестостерону. (Хоча тоді ніхто й не знав про такий гормон тестостерон, а просто посилалися на загадкові «чоловічі чинники» у яєчках. Насправді рівень тестостерону не знижується з віком. Зниження є помірним і воно різне в різних чоловіків. До того ж зниження десь на 10 % від нормального рівня не справляє сильного впливу на статеву поведінку.) Зробивши наступний крок, тодішні дослідники прив’язали старіння до зменшення статевого потягу, до нижчого рівня чоловічих чинників. (Могло виникнути логічне запитання, як жінкам вдається постаріти без яєчок, але жіноцтво такими ідеями тоді не цікавилося.) Як же тоді обернути процес старіння назад? Ввести в організм чоловіків, що старіють, речовину з яєчок.
Тож згодом заможні чоловіки поважного віку приїжджали до фешенебельних швейцарських санаторіїв та отримували у свої філейні частини щоденні ін’єкції екстракту з яєчок псів, півнів та мавп. Клієнти закладу могли навіть вийти на обору і вибрати цапа на свій смак (як обирають лобстера в дорогому ресторані), причому багато джентльменів приїжджали на процедури з власною тваринкою. Невдовзі це захоплення породило таку собі «омолоджувальну терапію», зокрема «органотерапію» — пересадку невеликих фрагментів яєчок тварин чоловікам. Так з’явилася мода на «мавпячу залозу». Вживався саме термін «залоза», тому що журналістам було заборонено друкувати пікантне слово «яєчки». Очільники великих промислових підприємств, глави держав і принаймні один Папа Римський стали жертвами цієї моди. А після завершення кривавої Першої світової війни, коли дуже бракувало молодих хлопців і дівчата частіше виходили заміж за старших чоловіків, така терапія набувала особливого значення.