Тож многая літа Гіймену та Шаллі — мозок таки виявився головною залозою. Тепер уже доведено, що нижня частина мозку, а саме гіпоталамус, містить велику кількість рилізинг-гормонів та інгібіторних гормонів, які діють на гіпофіз, який зі свого боку регулює секрецію периферійних залоз. У деяких випадках мозок стимулює викид гормону гіпофізу Х за допомогою дії одного рилізинг-гормону. Інколи він зупиняє продукування гормону гіпофізу Y за допомогою викиду одного інгібіторного гормону. У деяких випадках гормон гіпофізу контролюється координацією і рилізинг-гормону, й інгібіторного гормону з мозку — тобто перебуває під подвійним контролем. І на довершення, у деяких випадках (наприклад, у надзвичайно заплутаній системі, яку я досліджую), існує величезна кількість гормонів гіпоталамуса, які колективно регулюють гіпофіз як функцією вивільнення, так і пригнічення.
ГОРМОНИ СТРЕСОВОЇ РЕАКЦІЇ
Як головна залоза, мозок може зазнавати впливу якоїсь стресової ситуації або думати про речі, які викликають стрес, і гормонально активувати компоненти стресової реакції. Деякі з цих зв’язків між гіпоталамусом, гіпофізом та периферійними залозами активуються під час стресу, а деякі пригнічуються.
Як уже зазначалося, два ключові гормони для стресової реакції — це епінефрин та норепінефрин, вивільнення яких спричиняється симпатичною нервовою системою. Ще один важливий для реакції на стрес клас гормонів називається глюкокортикоїди. Під кінець книжки ви будете знати безліч цікавинок про глюкокортикоїди, бо я просто закоханий у ці гормони. Глюкокортикоїди — це стероїдні гормони. (Визначення «стероїд» використовують для опису загальної хімічної структури п’яти класів гормонів: андрогенів — сумнозвісних «анаболічних» стероїдів на кшталт тестостерону, через які ви можете вилетіти з Олімпійських ігор, естрогенів, прогестинів, мінералокортикоїдів та глюкокортикоїдів.) Їх виробляє надниркова залоза, а їхня дія часто подібна, як ми побачимо, до дії епінефрину. Епінефрин починає працювати за лічені секунди, а глюкокортикоїди підтримують його дію від декількох хвилин до кількох годин.
Оскільки надниркова залоза фактично працює бездумно, викид глюкокортикоїдів повинен контролюватися гормонами мозку. Коли ви опиняєтесь у стресовій ситуації або думаєте про щось неприємне для вас, гіпоталамус випускає велику кількість рилізинг-гормонів у гіпоталамо-гіпофізарну систему кровообігу, яка й запускає весь процес. Головним таким пусковим механізмом є КРГ (кортикотропін-рилізинг-гормон), а розмаїття менш значних речовин посилюють дію КРГ[8]. Десь за 15 секунд КРГ дає команду гіпофізу випустити адренокортикотропний гормон (АКТГ, також відомий як кортикотропін). Після того як АКТ потрапляє у кров, він дістається надниркової залози і за декілька хвилин спричиняє викид глюкокортикоїду. Разом глюкокортикоїди та продукти секреції симпатичної нервової системи (епінефрин та норепінефрин) відповідають за більшість процесів, що відбуваються у вашому організмі під час стресу. Це робочі конячки стресової реакції.
До того ж, коли ви відчуваєте стрес, ваша підшлункова залоза отримує команду продукувати гормон, що називається глюкагон. Глюкокортикоїди, глюкагон та симпатична нервова система підіймають рівень цукру, глюкози, у крові. Як ми дізнаємося згодом, ці гормони необхідні для мобілізації життєвих сил під час стресу. Активуються й інші гормони. Гіпофіз виділяє пролактин, який, поміж інших функцій, відіграє роль у припиненні розмноження під час стресу. І гіпофіз, і мозок також виділяють клас ендогенних речовин, подібних до морфіну,— ендорфіни та енкефаліни,— які зокрема допомагають притупити больові відчуття. І нарешті, гіпофіз також відповідає за секрецію вазопресину, також відомого як антидіуретичний гормон, який залучений у реакції на стрес серцево-судинної системи.
Схема регулювання секреції глюкокортикоїдів. Мозок відчуває або передбачає стресогенний чинник і спричиняє викид КРГ (та пов’язаних із ним гормонів) гіпоталамусом. Ці гормони надходять в автономну систему кровообігу, що з’єднує гіпоталамус з передньою часткою гіпофізу, і стимулюють виділення АКТ передньою часткою гіпофізу. АКТ потрапляє в загальний кровообіг та провокує викид глюкокортикоїдів наднирковою залозою.
8
8 Ті три людини на всьому білому світі, які читають цю книжку, прочитали попереднє видання та пам’ятають з нього хоч щось, можуть поцікавитися, чому гормон, який раніше називався КРФ (кортикотропін-рилізинг фактор) тепер став КРГ. За правилами ендокринології, потенційний гормон називають фактором до підтвердження його хімічної структури, після чого нарікають гормоном. КРФ отримав цей статус у середині 1980-х, а моє тривале використання терміну «КРФ» ще навіть у виданні 1998 року було всього лише моєю ностальгічною, але марною спробою залишитись у далеких, безтурботних днях моєї молодості, коли КРФ ще не було приборкано. Після болісного психологічного аналізу своїх дій я змирився з цим фактом і тепер вживатиму термін «КРГ».