Ще одну версію необхідності застосування різних видів стратегії розкриває у своїй роботі Мартін Селігман. Попри весь позитивний вплив внутрішнього локусу контролю, ми на прикладі явища «джон-генріїзм» нещодавно пересвідчились, наскільки контрпродуктивним він може бути. Праця Селігмана продемонструвала, наскільки ефективне й корисне для здоров’я вміння перемикати локуси контролю. Коли стається щось хороше, вам хочеться вірити, що це відбулося завдяки вашим зусиллям і матиме серйозні й довготривалі наслідки для вас. А коли стається щось погане, вам хочеться вірити, що це відбулося через непідвладні вам чинники і є просто перехідним періодом з дуже нетривалими і незначними наслідками.
Здатність обирати оптимальну стратегію для конкретної ситуації вимагає когнітивної гнучкості для вибору цих стратегій. Ось і все. На цьому наголосив Антоновські, один із перших дослідників зв’язку між соціально-економічним статусом та станом здоров’я. Що він вважав показником здоров’я людини? Метод подолання стресу, заснований на чітко визначених правилах та гнучких стратегіях. Для цього ми повинні побороти в собі рефлекс, властивий багатьом з нас. Якщо виникає певна негативна для нас ситуація і наші спроби усунути її виявляються марними, переважно ми просто подвоюємо свої зусилля, не змінюючи обраної стратегії. І хоча інколи це дає бажаний результат, це стається дуже рідко. Коли ми переживаємо скрутні часи, знайти в собі сили спробувати щось нове дуже важко, але часто необхідно.
ЩО ВСЕ ЦЕ ОЗНАЧАЄ?
Поділюся з вами ще однією гіпотезою, хоча вона ще не пропрацьована. Однією з тем цієї книжки є гра контрастів. Якщо ви переживаєте фізичний стрес, активація стресової реакції буде для вас корисною, якщо ж психологічний — то користі не буде. За спокійних обставин, організму потрібен якомога нижчий рівень глюкокортикоїдів; коли ж відбувається дія реального стресогенного чинника — якомога вищий. Коли стрес тільки починає впливати на організм, він потребує швидкої активації стресової реакції; а коли дія стресогенного чинника завершується, потрібне швидке відновлення.
Розгляньмо спрощену версію цієї гіпотези на прикладі вже знайомих нам норвезьких солдатів, які вчаться стрибати з парашутом. Під час першого стрибка їхній кров’яний тиск був неймовірно високий (група Б). Проте він був високим і за кілька годин до стрибка через страх очікування (група А) і через декілька годин після стрибка, коли коліна все ще дрижали (група В).
А що відбувалося, коли солдати стрибали вже в тисячний раз? Під час стрибка (група Б) було зафіксовано таку ж інтенсивну стресову реакцію, проте за короткий час до та після стрибка не відбувалося нічого особливого — парашутисти просто думали, що вони сьогодні матимуть на обід.
Ось у чому полягає сутність формування умовних рефлексів. Посилення контрасту, розстановка акцентів. Якщо повернутися до теми книжки, коли солдат стрибає з парашутом уже в тисячний раз, то стресова реакція в його організмі активізується лише під час дії стресогенного чинника. Як ми вже говорили раніше, у групах А та В спостерігається психологічний стрес — адже безпосередньої дії стресогенного чинника немає.
Це зрозуміло. Але я намагаюся сформулювати не таку очевидну ідею. Я вельми завдячую її появою розмовам з Манджулою Водроном з Університету штату Огайо, доктором технічних наук, який також служить лікарняним капеланом. Як для простого хлопця з ознаками гіпоманії та бруклінським акцентом, ця ідея здається занадто буддистською, але ось у чому її суть.
Можливо, наша мета повинна полягати не в збільшенні контрасту між нижнім базовим рівнем та високим рівнем активації. Можливо, слід мати обидва ці показники одночасно. Як вам таке? Можливо, базовий рівень має бути чимось більш значущим, ніж проста відсутність активізації — наприклад, енергійним спокоєм, проактивним вибором. А пік нашої реакції повинен поєднувати в собі врівноваженість і зібраність та шалену збудженість організму. Я мав такий стан декілька разів під час гри у футбол. Хай який я незграбний, наставала мить, коли вся фізіологічна система працює як скажена і моє тіло робить таке, про що розум навіть і мріяти не міг, і дві секунди такого стану здаються набагато довшим періодом часу (і це не залежить від успішності наслідків). Але ця ідея спокою попри збудженість не просто ще одна версія «хорошого стресу» (стимулювальний виклик на противагу загрозі). Навіть коли ви відчуваєте дію негативного стресогенного чинника і ваше серце б’ється на межі своїх можливостей, ви маєте якось перетворити частку секунди між ударами серця на секунду, що дозволить вам виграти час і переналаштуватися.