Згодом інженери винайшли мініатюрний електрокардіограф, який можна одягнути і вирушити у буденних справах. Також почали проводити амбулаторний електрокардіографічний моніторинг. На всіх чекала неприємна несподіванка. Невеликі ішемічні кризи були регулярним явищем для людей у групі ризику, і більшість з них навіть не мали больового попереджувального сигналу. До того ж виявилося, що такі кризи могли спровокуватися різного роду психологічними стресогенними чинниками на кшталт публічного виступу, напружених співбесід або іспитів. За усталеними переконаннями, людині із серцевою хворобою потрібно було уникати фізичного перевантаження та болю в грудях. Тепер же виявилося, що людям у групі ризику протипоказаний будь-який психологічний стрес, навіть той, який вони самі можуть не помічати. Якщо серцево-судинна система уражена, вона стає дуже чутливою до гострих стресогенних чинників фізичного чи психологічного походження.
Ще трохи про сумне. Ми занадто багато уваги приділяємо початку реакції серцево-судинної системи на стрес. А якби ми могли вимикати цю реакцію після завершення дії психологічного стресогенного чинника? Як вже зазначалося, серцебиття уповільнюється внаслідок активації блукаючого нерва парасимпатичною нервовою системою. Ми вже говорили, що автономна нервова система ніколи не дозволить вам одночасно натиснути на газ і на гальма. Тому якщо ви весь час тримаєте симпатичну нервову систему увімкненою — ви хронічно пригнічуєте парасимпатичну нервову систему. Через це вашому організму стає дедалі складніше повернутися до стану спокою навіть у ті рідкісні хвилини, коли ви не відчуваєте стрес через будь-що.
Як можна діагностувати блукаючий нерв, що не виконує своєї функції заспокоєння серцево-судинної системи після закінчення дії стрес-фактора? Лікар може піддати пацієнта дії стресогенного чинника, наприклад, запропонувати позайматися на біговій доріжці, а потім проаналізувати швидкість відновлення стану спокою. Проте є і легший, хоча й не такий явний, спосіб виявити проблему. Коли ви робите вдих, ви незначною мірою активуєте симпатичну нервову систему, злегка прискорюючи своє серцебиття. А коли ви робите видих, вмикається парасимпатична нервова система й активує блукаючий нерв, щоб він допоміг організму заспокоїтися (ось чому багато видів медитації побудовані на протяжних видихах). Отже, проміжок часу між ударами серця коротший на вдиху. А якщо хронічний стрес притупив здатність вашої парасимпатичної нервової систему запускати в дію блукаючий нерв? Коли ви за таких обставин видихатимете, ваше серцебиття не уповільниться, а часові проміжки між ударами серця не збільшаться. Кардіологи використовують спеціальні монітори для вимірювання інтервалів між ударами серця. Підвищена мінливість (інакше кажучи, короткі інтервали між ударами серця під час вдихання та довгі під час видихання) означає, що у вас сильний тонус парасимпатичної нервової системи, який протидіє тонусу вашої симпатичної системи. Це добре. Мінімальна мінливість означає, що вашій парасимпатичній нервовій системі важко загальмувати. Це є показником того, що ви не тільки активуєте свою серцево-судинну систему у відповідь на стрес занадто часто, а й не вмієте правильно зупинити цей процес.
РАПТОВА СЕРЦЕВА СМЕРТЬ
Ми дізналися, що хронічний стрес поступово руйнує серцево-судинну систему, а дія кожного наступного стресогенного чинника робить цю систему дедалі вразливішою. Проте всі ми знаємо (хоч це і не перестає дивувати), як часто стрес призводить до летальних випадків від серцево-судинних захворювань. Чоловік отримує шокову звістку: дружина померла; його звільнили; дитина, яку довго вважали померлою, постукала у двері; він виграв у лотерею. Чоловік починає ридати, голосити, побиватися, його хитає, він починає задихатися, ошелешений новиною. Через короткий час чоловік зненацька хапається за груди і падає мертвий від раптової зупинки серця. Сильна негативна емоція, як-от злість, подвоює ризик серцевого нападу впродовж наступних двох годин. Наприклад, під час судового засідання у справі О. Джей Сімпсона один із прокурорів, Білл Годжман, відчув біль у грудях після того, як він уже десь удвадцяте підвівся, щоб заперечити якесь висловлювання адвоката Джонні Кокрана, і впав додолу (він вижив). Керівники лас-вегаських казино знають про реакцію серця на сильні емоції, тому завжди тримають під рукою дефібрилятори. Також досліджується вплив міста Нью-Йорк як чинника ризику смертності від серцевого нападу[15].
15
15 Я не жартую. Про це йшлось у відомому дослідженні 1999 року Ніколаса Крістенфельда та його колег з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго (ви ж не думали, що з Нью-Йорка?). Автори дослідження провели ґрунтовну роботу, виключивши різноманітні спотворювальні чинники. Вони показали, що такий підвищений ризик не спостерігається в інших містах країни. Це не було зумовлено самовідбором (тобто хто ж, як не знервовані навіжені зі схильністю до серцевих захворювань, обирають своїм місцем проживання Нью-Йорк?). Соціально-економічний статус, етнічна або расова приналежність, статус мігранта теж не відігравав жодної ролі. І річ не в людях, які перебувають у Нью-Йорку в час доби, коли фіксується найбільша кількість серцевих нападів (тобто не в тих, хто приїжджають до Нью-Йорку на роботу з сусідніх населених пунктів). Автори навіть не враховували звичку нью-йоркських лікарів помилково діагностувати серцевий напад замість інших захворювань. Натомість саме в Нью-Йорку порівняно з іншими містами спостерігається високий вплив стресу, знервованості, страху та порушень циклів сну — неспання. Так було навіть до теракту 11 вересня. Певна річ, я, як і решта моїх знайомих корінних нью-йоркців, отримав велике, хоч і дивне, задоволення від цього дослідження.