То була сенсація. ЗМІ тільки й писали про це дослідження. Подібні експерименти припинили в Європі. Акції фармацевтичних компаній різко впали в ціні. А мільйони жінок клімактеричного віку й гадки не мали, що їм тепер робити із замісною терапією естрогеном.
З одного боку, було проведено багаторічні клінічні статистичні та скрупульозні лабораторні дослідження. З іншого боку, виконана ця видатна і відмінна робота. Чому ж такі суперечливі висновки? Насамперед потрібно відзначити, що в дослідженнях на кшталт тих, які проводив Каплан, використовувався естроген, а у більш сучасному клінічному досліді використовували естроген та прогестин. Це могло мати суттєвий вплив. Далі, як один з прикладів педантства, яке так обожнюють науковці і яке доводить до сказу всіх інших, різниця в отриманих результатах могла бути викликана різницею в дозах гормонів та в типах естрогену (естрадіол, естріол, естрон, синтетичний або натуральний гормон). І нарешті, і це суттєве зауваження, лабораторні дослідження припускали, що естроген допомагає попередити формування атеросклерозу, а не вилікувати вже наявний атеросклероз. І це важливо, адже, зважаючи на раціон харчування в країнах західного світу, атеросклеротичні бляшки починають формуватися в наших організмах у тридцятирічному віці, а не в 50–60 років, коли наступає менопауза.
Питання залишається відкритим. І хоча може виявитися, що постклімактеричний естроген не захищає жіночий організм від серцево-судинних захворювань, видається цілком імовірним, що естроген, який виділяється в організмі жінки в молодшому віці, здатний забезпечити такий захист. А стрес, пригнічуючи продукування естрогену, може сприяти розвитку серцево-судинних захворювань.
СМЕРТЬ ВІД РИТУАЛУ ВУДУ
Настав час розглянути тему, якої не торкаються в школах. Документально підтверджені випадки смерті від ритуалу вуду є в усіх типах традиційних невестернізованих культур. Якась людина з’їла заборонену їжу, образила ватажка, переспала з кимось, з ким було не можна, вчинила щось надзвичайно жорстоке або святотатське. Розгнівані односельці запрошують шамана, який обмахує порушника якимось ритуальним брязкальцем, а потім робить ляльку вуду, або наводять причину на обвинувачувану людину у якийсь інший спосіб. Досить скоро ця людина помирає.
Цю загадку взялися дослідити науковці з Гарварду — етноботанік Вейд Девіс та кардіолог Реджіс Десільва[18]. Вони відкидають використання терміну «смерть від ритуалу вуду», бо він відгонить деякою західною поблажливістю щодо незахідних культур — усі ці пов’язки на стегнах, кістки в носі тощо. Натомість вони надають перевагу терміну «психофізіологічна смерть», підкреслюючи, що в багатьох випадках навіть він неточно передає зміст. У деяких випадках шаман може обрати собі за жертву вже хвору людину, а потім заявити, що це він наслав на неї прокляття, і зміцнити свій авторитет після смерті хворого. Або ж шаман може просто отруїти потрібну людину і знову ж таки запевнити всіх у своїх здібностях. Але що мене вражає найбільше, так це коли шаман публічно проклинає когось і спільнота, по суті, говорить: «Тепер працює магія вуду. Цій людині більше не жити на білому світі, тож не витрачаймо на неї їжу та воду». Так цей нещасний помирає від голоду та спраги, наслане прокляття збувається, гонорар шамана зростає.
Хай що там було, але випадки психофізіологічної смерті трапляються і вони цікавлять видатних фізіологів сучасності. Наприклад, Волтер Кеннон (автор поняття «бий або біжи») та Курт Ріхтер (родоначальник психосоматичної медицини) мали різні погляди на потенційні механізми психофізіологічної смерті. Кеннон вважав, що така смерть наступає внаслідок підвищеної активності симпатичної нервової системи — тобто людина починає так сильно нервувати через наслане на неї прокляття, що її симпатична нервова система включається на повну міць і звужує кровоносні судини настільки сильно, що вони рвуться і відбувається летальне зниження кров’яного тиску. Ріхтер же вважав, що психофізіологічна смерть відбувається через гіперактивність парасимпатичної нервової системи. Начебто людина усвідомлює всю серйозність прокляття і просто опускає руки. Блукаючий нерв стає дуже активним і сповільнює серцебиття аж до повної зупинки — смерть наступає від так званого «вагусного шторму». І Кеннон, і Ріхтер мали чисто теоретичні припущення, адже так і не дослідили жодну жертву психофізіологічної смерті — від ритуалу вуду чи ще якогось обряду. Але, здається, Кеннон мав рацію. Серце майже ніколи не зупиняється повністю від вагусного шторму. Натомість Девіс та Десільва припустили, що такі випадки є просто ефектною версією раптової серцевої смерті, коли занадто сильний тонус симпатичної нервової системи призводить до ішемії та фібриляції серця.
18
18 Вейд Девіс — найулюбленіший етноботанік фанатів фільмів жахів. Ще одне його дослідження розглядало потенційну фармакологічну основу походження зомбі (люди в мертвотному трансі, які не мають власної волі) з Гаїті. Докторська дисертація Девіса, яку він захищав у Гарварді, була присвячена зомбіфікації, і спочатку її переробили на книжку «Змій та веселка», а потім на погано зроблений фільм жахів з тією ж назвою. Так справдилася мрія кожного аспіранта, чиї роботи зазвичай недбало переглядають один-два члени комісії.