Старший нечистий втретє посилає їх:
– Принесіть справжню розписку, бо він мені дні кінчає.
Принесли нечисті третю розписку. Подивився хлопець – та, що треба. Пустив нечистого з патрахіля та як окропить його свяченою водою навздогін!
Утік нечистий, а хлопець сидить і чекає батька. Дивиться, аж тут літак летить. Побачили його з літака та й почали спускатися.
Виходить з літака царська дочка, глянула на хлопця і сподобався він їй.
Каже:
– Я шукаю собі чоловіка, якраз такого, як ти. Сідай у літак.
– Я чекаю на тата, – каже він.
– Ти невдовзі його побачиш, – пообіцяла царська дочка.
Сів він у літак і прилетіли вони до царя. Хлопець написав листа до батька, щоб не журився і приїжджав на весілля.
Побралися вони і поїхали в гості до його батьків. Царська дочка взяла з собою солдатів, а як приїхали, поставила їх біля воріт на варту.
Погостювали вони та й полягали. А вночі пробудилася царська дочка, зняла пости і написала на дверях:
«Я їду в Рожеву землю. Як знайдеш мене там, то буду жити з тобою, а як не знайдеш, то втратиш».
Пробудився Іван – ні жінки, ні карети, ні вартових. Глянув на двері, а там написано: «Я іду в Рожеву землю…»
Розказав він усе батькам і пішов шукати Рожеву землю.
Іде він, дивиться, а край дороги три хлопці б’ються.
– Чого ви б’єтеся? – питає.
– Батьки наші вмерли та й залишили велике добро. А ми не можемо поділитися.
– А що ж то за добро?
– А таке добро. Перше – це шапка-невидимка. Як одягнеш її, тебе ніхто не бачить. Друге – це черевички. Як узуєш їх, то ступнеш сто кілометрів за раз. А третє – паличка. Прийдеш до моря, махнеш, і на морі дорога зробиться.
Подумав Іванко та й каже:
– Лишіть усе коло мене, а самі відійдіть. І котрий хутчіш до мене добіжить, той усе забере.
Вони лише відійшли від нього, а він натяг шапку на голову, черевички на ноги, узяв паличку в руки та й нема його. Прибігли брати – нічого нема. Та й заплакали.
Приходить Іван під ліс. У лісі хатка, а в ній живе бабка.
Привітався він до неї та й питає:
– Чи не знаєте, де Рожева земля?
– Не знаю. Але, може, мій син знає, бо він – Сонце. Він світить по всім світі і все бачить. Тільки ти заховайся, щоб він не спалив тебе, як прийде.
Коли це зашуміло-загуділо, ліс ламатися почав. Летить Сонце. Підлетіло і з нього зробився стовп, а зі стовпа – чоловік.
Заходить той чоловік до хати. Зморщився і каже:
– Мамо, я чую, що тут десь людина об’явилася.
– Де б вона тут узялася, синку? Сюди й ворон кістки не занесе. Та й якби вона тут була, то що?
– Та нічого, – каже Сонце.
– Чи не знаєш, синку, де Рожева земля? – питає мати в Сонця.
– Ні, не знаю.
Пішов Іванко далі. Приходить до другого лісу. Дивиться, хатка, а в хатці – бабка.
– Чи не знаєте ви, бабо, де Рожева земля?
– Не знаю. Як прийде мій син, Місяць, то я спитаю його, а тебе сховаю, щоб не налякався.
Чує Іванко, шумить-гудить, Місяць летить. З Місяця зробився стовп, а зі стовпа – чоловік. Увійшов до хати.
– Ох, чути тут людину.
– Де ж тут їй взятися? – каже Місяцева матір. – Сюди й ворон кістки не занесе. Та й якби вона тут була, то що?
– Нічого, – каже Місяць.
– А чи ти не знаєш, синку, де Рожева земля?
– Ні, не знаю.
Пішов Іванко далі. Приходить він під третій ліс. Знову хатка, а в хатці – бабка.
– Чи не знаєте, бабо, де Рожева земля?
– Не знаю. Але мій син – Вітер. Може, він знає. Я тебе сховаю, щоб ти не налякався, як він буде летіти.
Заховала бабка Іванка. Коли це шумить-гудить, Вітер летить. Тріщать у лісі дерева, ломляться й падають на землю. Підлетів Вітер, і з нього зробився стовп, а зі стовпа – чоловік. Увійшов той чоловік до хати.
– Ох, чую людину.
– Та де б вона, синку, тут узялася? Сюди ворон кістки не занесе. А чи не знаєш ти, де Рожева земля? – питає мати.
– Знаю. Там завтра царську дочку заміж віддають, то я маю землю підсушити, бо дощ пройшов, і мокро дуже.
Тоді попрохала бабка, щоб завів туди Вітер Іванка.
Іванко вийшов перед очі Вітру, а той каже:
– Чи вспієш іти за мною? Я буду сильно віяти. На другий день пішли вони. Вітер віє, а Іванко як узув свої черевики та як ступнув, то зразу на сто кілометрів.
– Добре йдеш, – каже Вітер, – я швидкий, а ти ще швидший.
А в Рожевій землі уже весілля почалося. Царська дочка заміж за іншого йде. Натягнув Іванко на голову шапку-невидимку та й заходить у хату. І ніхто його не бачить.
Підійшов Іванко та й ударив вінчального батька в лице. А той думав, що молодий ударив, та й каже:
– Молодий, чого ви б’єтеся?
А Іванко й молодого у вухо вдарив.
– За що ви мене, батьку, вдарили? – крикнув молодий, та й зчепилися вони битися. А Іванко то того, то іншого у вухо. Гості не бачать, хто їх б’є, та й стали битися між собою усі. І повибігали з хати. Вийшла й молода. А Іванко сів, їсть, ніби нічого й не сталося.
Але молода була хитра. Вона глянула у вікно і побачила, що їжа сама підіймається над столом.
«Щось тут є», – подумала вона та й посилає гостей подивитися. Гості до хати, а Іванко одного – у вухо, другого – у вухо. Повтікали вони.
Тоді молода сама зайшла. Іванко підступив до неї та раз ущипнув, другий раз ущипнув. А тоді скинув шапку-невидимку та й видно його стало.
Царівна зраділа, почала його цілувати та й каже:
– Коли ти мене тут знайшов, то вже будемо жити, як жили спочатку.
Пішов Іванко до трьох братів і повернув їм їхнє добро: шапку-невидимку, черевики й паличку.
Потім повернулися Іванко з жінкою у своє царство і там вони жили, поки не порвалися в них жили.
Іван Музика
Були собі два брати. Один бідний, а другий багатий. Бідний все служив у багатого. Одного разу пішов бідний на поле, а там чорт сидить. Вириває чорт на полі бідного брата пшеницю і насаджує багатому.
– Ти що робиш?! – крикнув бідний брат.
– Я саджу пшеницю твоєму брату, бо я його щастя.
Вхопив бідняк чорта і почав його лупцювати. Чорт кричить, проситься.
– Ти скажи мені, де ж моє щастя, – каже бідний брат, – тоді відпущу тебе.
– Добре, скажу.
І повів його чорт у ліс. Привів до великого дупла, а в тім дуплі сидить музика і грає на скрипці.
– Оце твоє щастя, – каже чорт.
Ухопив бідняк своє щастя і ну його лупцювати!
– То як же так! Ти моє щастя, а я так бідую?!
Музика почав проситися.
– На тобі, – каже, – цю скрипку. І це буде твоє щастя.
Узяв бідняк скрипку, прийшов додому, забрав жінку й дітей та й пішов у світ. Оглядається назад, а за ним біжать його злидні.
Він і каже злидням:
– Як же ви оце так, у шматтях, за мною йдете? Мені соромно за вас. Треба вас у щось заховати, щоб люди не бачили.
– Добре, – кажуть злидні.
Вийняв бідняк велику скляну банку та й каже:
– То залазьте в цю банку.
Злидні залізли в банку, а бідняк закрив їх там та й закопав у землю під мостом. І пішов собі з сім’єю далі.
Прийшов він до одного пана. Пан питає:
– Хто ти?
– Іван Музика.
– То добре. У мене якраз музикантів нема, то будеш за музику.
Як почав Іван Музика грати – всі танцюють і не можуть зупинитися.
– Заплатіть, то не буду грати, – каже Іван Музика.
Платять Іванові, і він перестає грати. І добре заробляє Іван. А пан подивився на це діло і вирішив Івана позбутися.
Каже йому пан:
– Я даю тобі хату. Іди туди й живи.
– Добре.
Прийшов Іван Музика до тієї хати, а там старий чорт живе. Старий та ще й до того кривий. Каже йому чорт:
– Можеш зі мною жити. Але знай, що тут є одне місце, на яке ти не маєш ступати.
І показав йому чорт куток біля печі, де було те місце.
– Добре, – погодився Іван Музика. А через якийсь час каже йому чорт: