– Та мені казав Іван…
– Іван? Знайди того гуцульського розбишаку і чвахни косою!
Пішла смерть на землю і шукає хлопця. А той сам до неї вийшов:
– Добридень, кумо! Добре, що ти прийшла. Понеси мене до раю.
– Понесу, бо сам Господь казав, аби тебе чвахнути косою. Роби деревище.
Іван Торбина взяв сокиру й майструє труну. Вона в нього вийшла велика і моцна.
– Вже готова! – крикнув.
Смерть подивилася і каже:
– Лягай у неї горілиць.
– Я не знаю, як треба лягати, бо ще ніколи не вмирав. Покажи мені.
Смерть лягла, склала руки на грудях і промовила:
– Отак.
Іван трахнув віко труни. Замкнув труну на три колодки і закинув її в Черемош.
– Як не хотіла понести мене живого до раю, не понесеш і мертвого.
Іван ходить горами, гуляє і співає. Одного разу глип – а смерть стоїть перед ним і зубиська шкірить. Почала казати:
– Співай та гуляй, доки світу й сонця, я тебе не зачеплю. Аби-сь знав!
І не зачіпає. Іван Торбина й досі ходить горами і нічим не журиться. Такий, як був, веселий!
Іван-Вітер
Був собі король і мав одну дочку. Дуже беріг її, щоб вона не знеславила себе, і замурував її в мур. Дав їй служницю, щоб вона там жила, і караул поставив довкола. От стала та королівна раз біля стіни, а в тім мурі була дірка, і вітер повіяв. І вона від того вітру привела хлопця. Росте він не по роках, а по хвилинах, і за п’ять місяців зробився великим.
А один з караулу доніс цареві, що «ваша дочка має сина».
Цар наказав розбити той мур і питає її:
– Де ти його взяла?
А той хлопчик каже:
– Я з вітру.
І дав піп йому ім’я Іван-Вітер.
Віддав його цар до школи. Школярі читали по книжках, а він все напам’ять. Вчитель розсердився чогось і вдарив його. А він як дмухнув вітром, то й дахи купцям поперевертав.
Дали знати цареві, що «ваш онук усе місто поперевертав».
Цар приїжджає до нього і каже:
– Що ти робиш?
– А я бавлюся.
– Покинь то і ходім додому.
Забрали його додому.
Посилають його в ліс по дрова. Іван-Вітер каже:
– Зробіть мені ланцюг сорок тисяч саженей.
Зробили. Він узяв обкинув тим ланцюгом ліс і несе весь додому. Дивляться з міста, щось іде таке, як хмара, і дають знати цареві, що «ваш онук несе цілий ліс».
Цар виїхав до нього і каже:
– Покинь те.
Той покинув, взяв ланцюг і пішов.
Приходить цар з ним додому і посилає його до моря по воду. Але він каже:
– Зробіть мені з того усього лісу два відра.
Зробили з того цілого лісу два відра, і він наказав собі зробити коромисло з двадцяти тисяч пудів заліза. І пішов до моря. Набрав у ті відра води, а за ним уся вода йде. Цар виїхав наперед до нього і просить:
– Покинь те.
Той як вдарив відрами в землю, і зробився став. От той цар плаває з конем і просить його:
– Іван-Вітер, рятуй!
– Тримайся.
Він його врятував, і приїхали додому.
Той цар уже боїться хлопця, щоб він його коли не вбив. І посилає хлопця до пекла за грішми, що ніби йому були винні чорти шість мільйонів. Хлопець іде, але каже:
– Зробіть мені два капшуки із шкур: двісті волів забийте.
І вони зробили ті капшуки і ще булаву, яка вісімдесят пудів важила. І пішов Іван-Вітер у пекло. Прийшов туди і каже:
– Віддайте мені шість мільйонів грошей мого діда.
А старший чорт не дав. От Іван-Вітер позаходився бити чортів, то чорти йому насипали тих два капшуки повно. Він пішов додому, віддає гроші цареві і матері. І каже своїй мамі:
– Іди у той двір, де ти мене ростила, і постав на столі порожню шклянку, а на стіні нагайку повісь.
І дає їй цілющу і живлющу воду. І ще їй дав коня, візок і сказав:
– Як тільки буде цей візок трястись, а кінь почне іржати і стане на столі шклянка кров’ю наповнятись, а нагайка почне ворушитись, то бери з собою ту живлющу та цілющу воду, сідай на той віз і їдь до мене.
А сам пішов у світ і зайшов у пущу. Надибав палац. Зайшов у той палац, а в тім палаці змій безсмертний Козьолок жив. В тім палаці була дуже ладна пані. І каже та пані до нього:
– Де ти тут узявся, Іван-Вітер? Стережись, бо як прилетить змій, то тебе з’їсть.
Вона йому дуже сподобалась.
Прилітає той безсмертний Козьолок і каже:
– Фе, фе! Людським духом пахне! Хто тут є?
– А то мій брат прийшов.
І каже Козьолок:
– Вилізай, де ти там?
Той виліз. Наїлися, напилися. І Козьолок каже:
– На тобі трохи грошей, та іди додому.
Але Іван-Вітер відповідає:
– Ходім на мідний тік поборемось.
Дає йому той Козьолок руку і каже:
– На! Потисни!
Іван-Вітер як потиснув його, то Козьолкові тільки поза пазурами посиніло. І як кинув його Іван-Вітер до землі, то Козьолок ледве встав. Тепер бере тисне Івана-Вітра Козьолок за руку. І як потиснув його, аж Івану-Вітрові кров потекла поза нігтями. Як кинув його, то так кісточки і порозліталися. Козьолок узяв кістки та заховав під деревом.
А там дома у мами той кінь ірже, кров’ю шклянка наповняється, нагайка б’ється по стіні. От мати сіла на візок, і той кінь привіз її на те саме місце, де лежав убитий її син. Взяла мама покропила його цілющою водою, він і ожив. Покропила живлющою – він зцілився. І каже матері:
– Їдь, мамо, додому, а я ще піду в світ.
І він знов прийшов до того палацу, до тієї пані і каже:
– Спитай змія, нехай він тобі скаже, де його сила.
А сам сховався в лісі.
Вона каже змію:
– Скільки років ти зі мною живеш, а ніколи мені правди не скажеш.
Він каже:
– Якої ж ти правди хочеш?
– Скажи мені, де твоя сила?
– Моя сила в комині.
Та пані взяла комин і тішиться, а Козьолок каже:
– Яка ти дурна! Де б я тримав свою силу в комині!
Вона знов питає:
– Де ж твоя сила?
А він каже:
– Моя сила в коцюбі.
Вона тішиться тою коцюбою, а змій сміється з неї і каже:
– Ну де б я свою силу тримав у коцюбі! Моя сила в полі, там стоїть рота солдатів, всередині лежить камінь великий, під тим каменем скриня, в тій скрині заєць, в тім зайці качка, а в тій качці яйце, і там моя сила.
На другий день Козьолок поїхав на полювання, а Іван-Вітер приходить до неї, і вона йому все розповіла. Він туди їде з рушницею. Дивиться, лежить хорт. Він того хорта хотів забити, а хорт проситься у нього:
– Ей, Іван-Вітер! Не стріляй в мене, я тобі колись у пригоді стану.
Дивиться, летить шуліка. Іван-Вітер хотів його забити, але він каже:
– Не стріляй в мене, я тобі колись у пригоді стану.
От приходить він до тих солдатів і каже:
– Здрастуйте, хлопці!
– Здрастуй, Іван-Вітер!
– Підніміть той камінь.
Взялися солдати і не можуть його зрушити з місця. Іван узявся і перекинув його. Добув звідти скриню. Заєць вискочив із скрині та й побіг. Іван-Вітер дивиться, а вже хорт несе того зайця. Розпоров він зайця, качка – ур-р-р-р! – і полетіла. Дивиться – несе шуліка качку. Іван качку розпоров, вийняв яйце. І той безсмертний Козьолок вже зовсім з сили спав. Приходить Іван-Вітер до палацу і сидить з панею. Коли приходить безсмертний Козьолок та й каже:
– Ей, Іван-Вітер, почекай ще хоч зо дві години.
– А, ні! Не почекаю!
І взяв те яйце, розбив собі на голові, і вся сила пішла по нім. А той Козьолок відразу вмер. Тоді Іван-Вітер взяв його порубав і викинув собакам.
Забрав ту пані і їде до своєї мами. Приїжджає – справляє весілля.
І я там був, пиво пив: по бороді текло, а в горлі сухо було. І я ниткою підперся, а соломою підперезався, і як напився, в землю зарився. А вони набили тією землею гармати і як вистрелили, то я аж сюди залетів і вам оце розповів.
Казка про королеву Катерину
Був собі король. Мав він одного сина: той син був такий силач, що подібного йому ніде не можна було найти. Король помер. Він зробився королем і сказав об’явити по цілому королівству, що всякий чоловік може приходити з ним боротися. Кілько не приходило людей, каждого забивав він руками. Одного разу прийшла до нього баба з сином і сказала, що знає, де єсть чоловік вельми сильний. Король обіцяв їй за теє дати багацько грошей і просив, щоб вона привела того чоловіка. Тоді баба сказала: