– Поступися мені, сирохмане, бо я тебе страчу!
Вартар підняв рушницю:
– Сюди не пройдеш!
І примусив нечистого стати. Той проговорив:
– Пусти мене, дістанеш подарунок. Я дам тобі чарівну пищалку: з неї вийде стільки полків війська, скільки разів собі запищалиш.
Середущий брат пищалку взяв і нечистого пустив. А рано нічого не сказав братам. Зібралися і знову шукають дорогу. Ходили, ходили, а виходу з лісу не знайшли, вийшли до того стану, де вже ночували. Молодший сказав:
– Ну, браття, ви лягайте. Сеї ночі я буду держати над вами варту.
Він мав досить страху. Зібрав усі кулі і склав під бука в купу, щоб міг дати великий вогонь, якби сталася біда. Коли прийшло до півночі, чує, почався сильний вітер. А то йшов нечистий. Він гукнув сердито:
– Поступися мені, сирохмане, бо я тебе страчу!
Та хлопець не слухав. Націлив рушницю і теж закричав:
– Далі ні кроку! Застрілю!
Тоді нечистий попросив:
– Не стріляй мене, дістанеш подарунок. Я дам тобі чарівну торбинку, в якій весь час будуть красні гроші.
Хлопець відповів:
– Кидай її сюди.
Нечистий кинув і питає:
– Тепер мене пропустиш?
– Ні, не пропущу, доки мені не скажеш дорогу, котрою звідси вийти.
– Бери сокиру й теши бука з правої сторони. А на ранок, коли буде видно, підеш у той бік, від котрого протесано, і вийдеш на дорогу.
Рано встали. Молодший сказав:
– Браття, йдемо додому!
І озирається на бука, де його обтесав. А в тій хащі сонце ніколи не світило, усе було хмарно. Досить довго йшли у сутіні. Нараз бачать: засвітило сонечко! І вони вже на своїй дорозі. Вийшли на красне поле, були дуже веселі. Один одному каже:
– Сідаймо відпочити!
Сіли, відпочили. І молодший запитав:
– Ану, які дарунки дістали ви у лісі?
Старший зізнається:
– Мені дав ковпак. Казав, що як одягну на себе, мене не буде видно.
Молодший брат попросив ковпак, аби перевірити. Натяг на голову й кричить:
– Чи видите мене?
– Не видимо, лише чуємо голос.
А середущий хвалиться, що йому нечистий подарував пищалку: скільки разів собі запищалить, стільки полків війська з неї вийде. Молодший почав пробувати. Запищалив, і з пищалки вийшов ціленький полк війська.
– Що потребуєш, царю наш? – запитав полковник.
– Нічого не потребую, лише пробую, в якому ви порядку.
Полк відразу зник.
Хлопець вернув братам подарунки і хоче пробувати свій. Відкрив торбину, вибрав усі гроші і положив їх у кишеню. Відкрив торбину другий раз – там знову повно грошей.
Зібралися хлопці, прийшли у село. Поставили великий маєток. Старший і середущий оженилися і стали ґаздувати, а молодший зібрався в мандрівку. Тільки взяв торбину, ковпак і пищалку.
Прийшов в одну державу. Раз бачить він великий ресторан, а у ньому п’є велике панство, самі генерали. Сів межи них і гоститься. Коли добре підгостився – так, що чув у голові, – пішов у місто й купив собі красну генеральську форму. Убрався і ходить: роздивляється, прислухається. Чує він, що є в царя дочка – велика картярка. І подумав собі так: «Піду я до неї бавитися в карти!»
Приходить він до царських воріт, натяг на голову ковпак, і вже його не видно. Зайшов у дворище, у царські палати. А там зняв із себе чарівний ковпак і ступив до світлиці, де царська донька грала в карти.
Хлопець був поставний, красно вбраний, і царівна радісно йому подала стілець. Взяла карти і почали грати. Хлопець одразу заложив досить великі гроші. А дівчина виграла – раз, у другий раз, третій раз. Він кидає гроші на стіл, як сміття, але все втрачає. Так бавилися в карти чотирнадцять діб, і дівчина виграла вже стільки, що не знала, де дівати гроші. Дуже дивувалася – звідки у хлопця стільки грошей. І захотіла дізнатися. Дала йому сильного напою, а коли напився і твердо заснув, почала шукати по його кишенях. Знайшла там торбинку і потрясла нею, а звідти нараз почало грішми сунути, як би з мішка горіхи сипав.
Хлопець устав і знову хоче грати. Але поклав руку до кишені, а платити нічим. Тоді тихо зібрався й пішов. Дорогою згадав про пищалку. Прийшов на границю і дав цареві знати, що оголошує війну, а як цар не хоче воювати, мусить йому передати владу. А цар був батьком дівчини, із котрою він бавився у карти.
Зібрався цар із військом і йде на границю. А лісників молодший син, Микола, вже його чекає з чарівною пищалкою. Коли побачив, що йде сила війська, нараз запищалив, і з пищалки почали виходити новенькі полки. Миколине військо побиває царське, бо Микола, скільки треба війська, стільки додає: має його досить.
Тоді царська дівчина убралася в офіцерський одяг і пішла воювати. Дуже була хитра: підступила до Миколи ззаду і дивиться, що він ворожить на пищалці. Та й бачить, що Микола нічого не робить, лиш дує у пищалку. Вирвала від нього ту пищалку, і його військо зникло. Нараз війна скінчилася. Миколу взяли й судять – що з ним тепер робити… Присудили вбити, та царівна його пожаліла. Вона присудила інакшу покуту. Зав’язали йому очі, зв’язали ззаду руки, поклали на віз і повезли у Мертвий ліс. А там його лишили. Най ходить, куди хоче.
Ходить він і дуже зголоднів. Запахли йому яблука. Микола йде туди, звідки на нього пахне. Так прийшов під яблуню і відчув, що під ногами – яблука. Дуже були великі. Сів собі під яблуню, нагинається і їсть.
Як добре наївся, приліг та лежить. Увечері чує, голова дуже свербить. Почухав у стовбур, а у нього на голові роги – такі, як у вола. Микола злякався: що тепер чинити?
Йде далі сумний. Запахли йому груші. Пішов за тим духом. І під деревом знайшов дуже великі груші. Сів собі та їсть. Знову починає свербіти голова. Почухався об стовбур – роги захиталися. А увечері відпали.
Ходить уже радісний. І нараз чує шум – іде якийсь нечистий. А той хотів бачити, що за чоловік блукає по хащі. Зірвав йому із очей пов’язку і впізнав, що то – син лісника.
– Чого ти, сирохмане, знову в Мертвім лісі?
Микола розповів: а так і так, не має він щастя із тих подарунків, що дав їм нечистий. Усе собі забрала царівна, а його відвезли пропадати у Мертвому лісі. Нечистий розв’язав йому і руки.
– Тепер іди – шукай своє щастя.
Микола взяв з-під яблуні три найменші яблука, а з-під груші – три грушки.
Прийшов у місто, де жила царівна. І став продавати яблука й грушки. Пани йдуть купувати, але ніхто не може купити, бо Микола просить тридцять тисяч. Тоді він поніс яблука до крамниці й дав їх покласти на вагу, у вікно. Крамареві наказав:
– Ті яблука не смієте нікому продати, лише царській доньці, бо у неї найбільше грошей. А гроші будуть ваші.
Крамар послухався Миколи. Раз царівна іде хідником попід саме вікно, де на вазі лежали три яблука і дуже красно пахли. Зайшла вона до крамаря і почала торгувати яблука. Заплатила йому тридцять тисяч, поклала яблука у кошик і вернулася додому. А вдома кожне яблуко поклала у чашку на трьох кінцях стола. І сказала цареві й цариці, що ті яблука з’їдять аж у неділю, бо дуже красно пахнуть.
Настала неділя, пополуденкували, а потому кожний узяв собі по яблуку: цар, цариця і їхня донька. А увечері всім трьом почала свербіти голова. Повиростали у них роги, як у старих волів.
Цар дуже злякався. Наказав скликати лікарів, аби ішли його лікувати. Лікарів насходилося досить, але не бралися згоїти із голови роги. І в цілій державі не знайшлося лікаря, аби міг щось порадити.
А Микола чув, що сталося з царем.
Приходить він до одного лікаря і каже:
– Я цареві роги можу зняти. Йдіть до нього і кажіть, що ви знайшли такого чоловіка, котрий допоможе. Просіть, скільки хочете, платня буде ваша.
Лікар пристав на його пораду. Микола каже далі:
– Царя замкнете в кімнаті, а ключа дасте мені: я буду заходити і лікувати царя так, аби ніхто не бачив.