У тім селі був один дід, у котрого з першою жоною була одна дочка, а за другу жону собі узяв одну бабу, у котрої також була дочка. Баба усе дужче любила свою дочку, як дідову: свою красніше прибирала, робити їй стільки не давала, а та дідова все більше робила, все абиякий одяг носила та іще од баби ніколи їсти не мала. Раз посердилися ті дочки на чім-то, за що баба дуже розсердилася на дідову дочку і думала: як би її якось занапастити, аби таки й не була.
Тут прийшло на гадку бабі, аби дідову дочку виправити ввечері у чортів млин муки молоти, і так напевно там останеться. Так і сталося: дочка дідова понесла у чортів млин молоти. Заходить у млин, а там іще лиш старий дід є, що молов. Потім дивиться, а туди приходить страх панів і княгинь, та й за ними прийшов оркестр. Як стали там грати й танцювати. Тут і ніч, дочка та сама там, сіла коло мішків та й сидить. А як чорти побачили дочку, почали кликати її танцювати, та вона не хотіла йти. Чорти дізналися од неї, чого журиться. А дочка каже:
– Я не можу іти з вами в танець, бо я не маю до того черевиків.
Пішли чорти й приносять дівці черевики. Тепер знову каже чорт:
– Ходь, дочко, танцювати!
– А, – каже дочка, – я не піду танцювати, бо я не маю дорогої шуби.
Зараз чорт пішов і приніс дочці красну шубу.
– Ну, тепер ходи танцювати!
– Ой, не піду, – каже дочка, – бо я не маю дорогого намиста.
Пішов чорт і приніс їй намисто, та й потім приніс їй іще більше одягу. Як уже до днини бралося, заспівав півень, а чорти усі счезли, лиш дочка лишилася в дорогій одежі. Бере муку й іде додому.
Баба думає, що дочку чорти, танцюючи, розтягли, коли дивиться, а дочка така убрана приходить додому, що лиш дивуватися.
Питається баба:
– А ти де добула ту дорогу одежу?
– Ну, – каже дочка, – мені у млині чорти дали.
Тепер баба погнала свою дочку у млин, бо заздрила дідовій дочці. Думає: то ж і моя так здатна випросити собі, як ця.
Пішла бабина дочка у млин, але не мала стільки розуму, як та. Як ізійшлися чорти, почали музиканти, лиш думала собі, чи її закличуть танцювати. Та таки й приходить до неї один панчук і кличе танцювати. Вона так тим разом і пішла. Як із нею зачав чорт танцювати, та аж доки півень не заспівав, так із нею танцював, що і кості їй розніс.
Жде баба дівку, а тої іще й тепер ніде нема.
Так тому ведеться й нині, хто другому добра не зичить.
Чортова матір
Було два брати: один багатий, а другий убогий.
Так той убогий на багатий вечір поніс вечерю до багатого.
– Приніс я, – каже, – брате, до тебе вечерю.
А той каже:
– Понеси її к чортовій матері.
Вийшов він надвір, заплакав, пішов собі.
Іде понад лугом, а його зустріча дід.
Він іде та плаче, а дід і пита:
– Чого ти, – каже, – плачеш, чоловіче?
Він став йому розказувать.
– Отеє носив до брата вечерю, а він послав мене к чортовій матері, та не знаю, де її шукати.
– Іди, – каже, – отсією стежкою і дійдеш до кладки, до кладки дійдеш, там станеш та свиснеш. Гляди, вискочать, візьмуть тебе і що даватимуть, так ти не бери, а проси – буде баран ходить по хаті – проси, щоб барана тобі дали.
Прийшов той та свиснув коло кладки. Зараз чорти вискочили, увели його, а чортова мати й пита:
– Чого ти прийшов?
– Я, – каже, – приніс вечерю.
Вона забрала ту вечерю, а його повела до золота та срібла.
– Бери, – каже, – скільки хочеш собі золота, срібла.
Він не схотів:
– Дайте мені, – каже, – отого барана.
Вона дала йому барана. Він узяв і пішов додому.
Приходить він додому, ліг спати і коло себе барана поклав. Кинувся ранком і злякався – де те багатство набралося!
Зразу забагатів.
Убрався і пішов до церкви. Побачив його у церкві брат і каже:
– Десь когось обікрав, брате. Забагатів – так прибрався.
Він (менший брат) йому нічого не сказав, вийшов із церкви та давай його просити до себе в гості. Той приїхав до його у гості і злякався, що бідний так забагатів.
– Боже мій, – каже, – вже й мене, – каже, – покрив багатством.
Увійшов у хату, той садовить його їсти. Він і їсти не хоче, розпитує:
– Де ти взяв, з чого ти, – каже, – забагатів?
Він йому каже:
– Се мені чортова мати дала.
Жінка багатого зараз його покликала:
– Нумо їхать, – каже, – додому.
Приїхали. Вона заходилась: понапікала хліба, понаварювала.
– Неси, – каже, – чоловіче, й ти вечерю до неї.
Він узяв, поніс до неї вечерю. Зустріча його баба й питає:
– Куди ти, – каже, – ідеш?
Він каже:
– Понесу до чортової матері вечерю.
Вона витягла клубок валу, дала йому й каже:
– Іди ж ти за клубком. Клубок котитиметься, то й ти за ним іди.
Клубок прикотився до хати чортової матері, чоловік прийшов за ним і пішов у хату. Його чортова мати питає:
– Чого ти, – каже, – прийшов до мене?
Він каже:
– Я, – каже, – приніс до вас, бабо, вечерю.
– Ну, йди ж, – каже, – я тобі за сю вечерю заплачу.
Повела вона його до золота, набрав він мішок, насилу підняв.
Приносить додому мішок золота, кинув з плечей через поріг додолу, а сам упав і луснув.
Чудесна торба
Жили два брати. Один був бідний-бідний, мав шестеро дітей. Другий брат був дуже багатий, мав одного сина. У бідного брата не було зовсім що їсти. Сиділи діти голодні й холодні. От іде бідний раз до багатого, щоб той позичив йому грошей або пуд хліба. Багатий брат і каже йому:
– Іди ти до чортової матері! Що я – повинен годувати твоїх старців?
Зажурився бідний та й пішов у ліс.
У лісі вила хуртовина, ноги по коліна загрузали в снігу. Він вибивався із сил і знов ішов, поки не вийшов на середину лісу. Дивиться – стоїть хатинка, а коло неї жінка.
– Здрастуйте, мамо! – каже він.
– А звідки ти знаєш, що я – твоя мати? – запитала вона.
Бідний і каже їй:
– Мамо, допоможіть мені в моєму горі.
– Чим же я тобі допоможу, сину? Є в мене волосяна торба. Можу її дати тобі.
Пішла вона в хату й винесла волосяну торбу. Він питає, як із нею поводитись. Чортова мати йому каже:
– Як захочеш їсти, то скажи: «Торбо, я їсти хочу!»
Подякував він і пішов додому. Іде по дорозі, і так йому їсти захотілося! Став серед дороги, розкрив торбу і каже:
– Торбо, я їсти хочу!
Тут і з’явилося все їстівне. Наївся він та й пішов додому з радощами. Був якраз Святий вечір. Діти його сиділи голодні. Він прийшов до хати та й каже дітям:
– Сідайте, діти, за стіл, та будемо вечеряти.
Жінка дивиться на нього і думає, що здурів чоловік.
Посідали діти круг столу, сіла і жінка. Потім сідає батько до столу. Поставив торбу на стіл і каже:
– Торбо, я їсти хочу!
Враз на столі з’явилися всі ласощі. Наїлися вони добре. Так і на другий день було. Прийшов син багатого брата й побачив, що вони їдять, то аж злякався. Пішов додому та й каже:
– У нас, тату, і воли є, і земля, а ми того не їмо, що дядько їсть.
Здивувався той, аж потилицю почухав. Пішов він до брата і каже:
– Де це ти грошей береш?
– А ти не знаєш? Є в мене волосяна торба.
– То проміняй мені її.
– За що?
– Я тобі дам дві пари волів, дві корови і сім десятин землі.
– Добре.
Взяв той брат торбу та й пішов додому. Скликав гостей, каже, щоб сідали за стіл. Люди посідали, знизують плечима за голим столом. Сів після всіх і хазяїн. Поклав він на стіл торбу та й каже:
– Торбо, я їсти хочу!
З’явилося на столі все, що треба було для гостей. Пили, їли та гуляли. І я там був, і мед я пив, по бороді текло, а в рот не попало.
У бідного брата воли здохли, а поле заросло бур’яном, занехаялось. Знов у сім’ї почався голод. Пішов він знов у ліс до чортової матері. Прийшов до хати, зустрівся з нею та й каже: