– Допоможіть мені, мамо!
– Чим же я тобі допоможу? В мене вже нема нічого. Тільки є ще золота торба, можу тобі дати.
Винесла вона торбу. Він і питає:
– Як же з нею поводитись?
– А так. Якщо треба буде тобі що, то ти кажи: «Хлопці, з торби!» А як не треба вже буде, то кажи: «Хлопці, в торбу!»
Подякував він бабі за ласку й пішов.
Ішов він з великою радістю, бо то ж була волосяна торба, а це – золота! Не стримався, став і каже: «Хлопці, з торби!» Торба відкрилась, і з неї вискочили чорти з киями й насіли на бідного. Добре вибили, що він ледве сказав: «Хлопці, в торбу!» Чорти зразу ж повскакували в торбу, і вона закрилась.
Прийшов він, бідний, додому сумний-сумний. Поклав торбу в сінях на полиці, сів у хаті й сидить – журиться. Діти голодні снують навколо батька.
От приходить син багатого брата. Увійшов у сіни й побачив золоту торбу. Побіг зразу ж додому та просто до батька:
– Тату, а в дядька вже золота торба є!
– Е-е-е, неправда!
– Так, тату, є! Сам на свої очі бачив.
Багатий брат, недовго думаючи, зразу ж побіг до бідного. Прийшов та й каже:
– Брате мій любий! Добридень!
– Здоров, брате!
– Як ти поживаєш? Із золотої торби всього добуваєш?
– Так.
– Проміняй мені, брате, цю золоту торбу.
Брат задумався, ніби йому її жалко було, потім сказав:
– А що даси за неї?
– Я тобі багато дам. Дам волосяну торбу, пару волів, три десятини землі і ще щось на додачу.
Це «ще щось» зацікавило бідного, і він запитав:
– А що воно за «ще щось»?
– Ну, грошей дам. А як буду сина женити – на весілля покличу.
– Добре, проміняю.
Пішов, приніс торбу й віддав багатому братові. Той йому віддав обіцяне. Прийшов він із золотою торбою додому. Скликав гостей багато-багато, надіючись, що золота торба дасть більше, ніж волосяна. Коли гості всі зійшлися, він запросив їх до столу. Гості посідали. Сів і сам хазяїн із золотою торбою. Люди дивувалися такому дивовищу. На торбі було написано «2», а під рискою – «1», що означало: два чорти на одного дурня. Торба була закрита. Він поставив її на стіл і каже:
– Торбо, я їсти хочу!
Але золота торба так і зосталась на місці закрита. Він трохи не одурів, що так осоромився. Вискочив з хати і побіг до брата. Брат уже спав. Він із силою постукав у вікно. Той прокинувся й чує:
– Брате, скажи, що їй казати?
– Кому?
– Та торбі!
– А-а, торбі. Кажи: «Хлопці, з торби!»
Багатий брат прибіг додому, сідає за стіл і каже:
– Хлопці, з торби!
Торба розчинилася, а з неї вискочили чорти з киями. Як насіли ті чорти на багатого брата, то йому й нудно стало. Та били чорти не тільки його, а всіх гостей-багачів. Він насилу вирвався з хати, побіг до брата, щоб той сказав, що робити з торбою, як чортів схаменути. Розбудив він брата своїми криками та зойками.
– Скажи, як далі?
– Що – як далі?
– Та що зробить, щоб чортів не стало?
– Скажи: «Хлопці, в торбу!»
Побіг додому він і всю дорогу кричав: «Хлопці, в торбу! Хлопці, в торбу!» Як ускочив до хати, а чорти вже в торбі.
Як баба чорта дурила
Зосталась жінка удовою і вже зістарилася; сидить, журиться. Раніше-то степів було багато, на їх люди були не дуже голодні; так та жінка, горюючи, й каже:
– Хоч би сам чорт прийшов та виорав мені ниву.
Іде той чорт, зробився мужиком і до неї в хату увійшов, каже:
– Здорова будь, бабо!
– Здоров!
– Я чув, що ти клопочешся, бо нема кому степу виорать?
– Клопочусь.
– То я тобі виорю.
Чорт заходивсь і виорав ниву; питається тієї баби:
– Що ми, – каже, – посіємо?
А баба йому:
– Посієм моркву, морква добре росте, а бадилля ще більше.
Чорт не знав, що з неї їсти, та думав, що бадилля. Баба його й питає:
– Як же ми будемо ділитися?
– Ділитися, – каже чорт, – будемо так: те, що зверху, те мені, а тобі – коріння.
Баба тільки усміхнулась, дума собі: добре!
От насіяли, вродила морква. Чорт забрав бадилля на в’язку й приносить додому. Ті, його чорти-товариші, й сміються:
– Каже, що він розумний. Де в біса! Його й баба обманула. Було б тобі те брать, що в землі, а не те, що зверху.
Він каже:
– От як піду на другий год, то я її обману.
На другий рік виорав їй ниву; приходить до баби й питає:
– Що посіємо?
– Мак, – каже баба.
Посіяли. Чорт старається та поливає. Ті лопуцьки ростуть великі, а маківки ще більші. Дозрів мак. Баба питає:
– Як ми будем ділитися?
А чорт і каже:
– Мені те, що в землі, а тобі – що зверху.
Баба маківки позрізувала, а чорт бадилля зв’язав і поніс додому. Чорти знову соромлять його. Він тоді спересердя каже:
– Піду сякої-такої віри бабу вб’ю.
Приходить він до тої баби, а вона й пита:
– Чого ти прийшов?
– Я тебе, бабо, вбити хочу.
Та баба йому й каже:
– Е, ти чорт, бісової віри, здоровий, іще й справді вб’єш мене, а треба битися по правилах.
– Як, – пита чорт, – по правилах?
– Візьми верхові вила, а я візьму качалку, та підем у хлів битися. (Вона знов його обманула).
Увійшли вони у хлів битися, той чорт зачепився за бантину ріжками, бо вила були довгі, а баба, де влучить чорта, там і б’є. Той чорт просить:
– Бабо, голубочко, на тобі верхові вила, а мені дай качалку та ходім надвір биться.
Оддав чорт бабі вила, а сам узяв у баби качалку й пішли надвір биться. Чорт маха качалкою кругом себе, а баба його вилами штурха. Чорт бачить, що біда, та хода! Прибіга додому, а з нього сміються і з дому проганяють, що два рази баба обманула, а на третій ще й побила. Той чорт тоді й пішов. Ходив-ходив голодний днів зо три; зайшов на степ, а мужик пеньки корчує. Чорт зробився чоловіком і каже:
– Здоров, чоловіче! Чи даси мені хоч повечерять, як я поможу тобі пеньків корчувать?
– Дам, – каже.
Чорт так корчує, що геть усі пеньки повиривав до вечора. Приїжджає мужик з чортом (не зна мужик, що то чорт), випряг коня; пішов з ним у хату; жінка насипала там борщу, ріже хліб. Діти кажуть:
– І я їсти хочу, і я їсти хочу!
А той чоловік і каже:
– Чорта з’їжте!
Той чорт з хати! (І пообідав якраз!)
Як баба чорта обдурила
Був бідний чоловік. Пішов він до чорта та й каже:
– На десять літ дай мені багатство, а я через десять літ дам тобі свою душу.
І дав чорт тому бідному велике багатство. Мав він, що хотів, і рахунку в грошах не знав.
Минуло дев’ять років. На десятий рік почав той чоловік думати: «Треба ж дати чортові душу». І не хочеться дати. Іде він одного разу дорогою. І такий смутний. Та й здибається із бабою. Баба питає:
– Іване, чого ти смутний? Таке багатство маєш і смутний?
– Я уклав із чортом договір на десять літ, уже підходить строк віддати чортові душу.
– Іване, – каже баба, – що даси, як я викуплю тебе від чорта?
– Бабусю, дам, що схочете, – каже Іван. А баба йому:
– Даси корову і грошей, скільки зможу взяти в дві руки?
– Дам, бабусю.
Баба й каже:
– Бери мішок пір’я, розстели по землі і фарбуй, щоб різні кольори були: чорний, зелений, червоний, синій, жовтий. А я прийду до тебе і скажу, що робити з тим пір’ям.
Так він і зробив. Пофарбував пір’я і жде бабу. А баба приходить до нього, скидає з себе сорочки та й каже:
– Масти мене медом.
Він помастив її медом.
– Тепер ліпи на мене, – каже, – пір’я.
І він обліпив бабу пір’ям. А вона каже:
– Веди мене на те місце, де маєш віддати чортові душу.
Привів її туди чоловік, а баба вилізла на деревину.
– Кажи чортові, най угадає, що я за птаха. Як угадає, то візьме душу, а як не вгадає, то не має права взяти.