Дурнуватий дідько відповів за всіх:
– Почекаємо, доки не визволиться Смерть. Тоді пошлемо її до гуцула, аби зробила з ним порядок.
– Мудро сказано, – погодилися чорти.
А гуцул тим часом зажив як має бути. Купив собі коника, корову, двоє пацят і чотири курки – почав ґаздувати. Це дуже здивувало дідича, попа і шандаря[42]. Вони закликали гуцула до себе у гості, дали горілки випити й спитали:
– Скажи нам, ґаздо, яка сила не дала тобі з голоду померти? Ми б теж хотіли так запомогтися.
– Як дасте мені телицю, то скажу, – відповів гуцул.
– Дам! – вигукнув дідич. – Тільки поведи мене до того, що золото дарує.
– Най бачу телицю уже в моїй стайні!
Дідич дав розказ форналям[43] доставити телицю до гуцула.
– Тепер ходіть зі мною, – й повів дідича, попа, а заодно й шандаря до ополонки. Там сказав: – Скидайте з себе лахи.
Вони роздяглися. З ополонки виглянув Антипко:
– Чого ви прийшли?
– Хочемо топитися. Купи наші душі, – відповів гуцул.
Чорт зміряв його очима від голови до ніг.
– Твоя душа нам непотрібна. А душі цих панів купимо охоче. Ану ви, добродії, лізьте в ополонку, а ти, чоловіче, принеси їм лантухи на золото.
Піп, дідич і шандар шубовснули у воду і за ними аж забулькотіло. Антипко з них повитрясав душі, а жаба дала їм цицьки.
Гуцул і не подумав нести мішки на золото. Запряг собі коника й поїхав у ліс. Їде він, їде, коли чує – у корчах щось стогне. Дивиться – то Смерть у грабовій розколині.
– Чоловіче добрий, змилуйся, визволи з біди, – почала просити.
– А хто тебе запхав у цей капкан? – спитав гуцул.
– Все розповім, та дай на ноги стати.
Гуцул витесав клин, забив у розколібину і визволив Смерть. Вона, шельма, схопила косу і чвахнула гуцула по шиї. Він упав і більше вже не встав. Того ж таки дня потрапив до пекла. Там не було коло котлів гайцера і не було кому смолу мішати. Приставили гуцула.
Гуцул гайцує день і ніч. Одного разу бачить – підійшли до нього дідич, піп і шандар. Такі худі, брудні, нещасні, аж не хочеться дивитися на них. Сіли коло вогню й гріються. Гуцул похитав головою:
– Йо-йой, ви зовсім завошивіли! Ану, лізьте в котел, най ваша гнида виздихає.
Вони полізли у котел. Гуцул підлив смоли, підклав дров і так загайцував, що смола забулькала, засміялася.
Так бідний донині підкладає дрова під той дідчий горнець. І казці кінець.
Як бідняк чорта обдурив
Жив собі бідний чоловік, та було в нього багато дітей. Поки діти були малі, й журу мав малу. Та коли діти підросли, стали багато їсти – чоловік впав у тяжку біду. Ніяк не міг для всіх хліба заробити. А тут кожного ще й одягнути треба.
Подався бідний в світ шукати такого заробітку, щоб можна було прогодувати дітей. Ходив, ходив, але роботи такої ніде не знаходив.
«Ех, – думає собі чоловік, – хоч би в чорта знайшлася робота – й до нього б найнявся!»
Тільки подумав – назустріч іде високий, вусатий чолов’яга. А то був не чоловік, а сам чорт.
– Куди йдеш, чоловіче? – питає.
– Шукаю заробітку, бо дуже бідую з сім’єю.
– Я тобі роботу дам! – каже чорт. – Та спершу нам треба вогонь розпалити, щоб зварити їжу. Іди в ліс і принеси дуба, та найбільшого.
Відчув чоловік, що тут щось неладне, та все ж у ліс пішов. Хотів утекти, та подумав, що чорт все одно його знайде.
Став на краю лісу, пробує вирвати дерево – та де там! Воно й не ворухнуло гіллям. Став чоловік кору з дерева обдирати. Обдирав, обдирав, а потім взяв мотузяку й почав нею обв’язувати дерева. Прийшов у цей час чорт і питає:
– Що ти робиш?
– Хочу весь ліс тобі на вогонь принести. Не буду ж я тобі по деревинці носити.
Налякався чорт, вирвав сам дерево, взяв на плече й пішов. Почвалав за ним і чоловік.
Наварили їсти, поїли й каже чорт чоловікові:
– А тепер давай з тобою битися. Виламай собі палицю, а я виламаю собі.
Виламав бідняк в кущах жердину, чорт вирвав із землі дерево, розмахує ним у повітрі, наче розгон набирає.
– Я не хочу битися на полі. Хочу битися в хаті! – каже чоловік.
Чорт нічого не міг проти цього сказати. Згодився. Але зайти до хати з деревиною чорт не може – деревина не вміщається. Тим часом бідняк давай періщити його жердиною. Пищить, верещить чорт, просить пощадити. Пошкодував його чоловік, відпустив.
На другий день послав чорт чоловіка по воду. Та дав таке відро, що той ледве порожнє доніс до криниці. Думав бідняк, думав, що йому робити, й почав обкопувати криницю. Бачить чорт, що чоловік забарився, й подався його розшукувати. Прийшов і бачить – чоловік обкопує криницю.
– Що це ти робиш? – здивувався чорт.
– Ти видиш, що криницю обкопую! Що мені ходити весь час з цим відерцем по воду, коли я можу цілу криницю на місце принести!
Налякався чорт, взяв сам відро, черпнув води й поніс. За ним пішов і чоловік.
Ліг чоловік увечері спати й чує – чорти раду радять. Каже старший чорт, до якого чоловік найнявся на роботу, що тепер його ніяк не позбутися. Треба його забити.
Домовилися чорти, що опівночі, коли чоловік буде міцно спати, заб’ють його.
Коли чорти й собі полягали, бідняк встав, поклав замість себе поліняку й заховався. Опівночі чорти встали, взяв кожен по дрюку, й почали дубасити по поліняці. Били, били, нарешті подумали, що чоловік уже мертвий, кинули дрюки й знову полягали спати. Чоловік відкинув поліняку набік і знову ліг на своє місце.
Вранці чоловік встає, а чорти ні живі ні мертві, так налякалися. Дивляться, а на чоловікові ні садна, ні синяка.
– Що тобі снилося? – питають чорти чоловіка.
– Снилося, наче мене хтось гладить.
В переполосі питає чорт чоловіка, чи не хоче він уже додому йти.
– Хочу! – відповідає бідняк.
– А що ми тобі винні?
– Ви мені повинні дати мішок грошей. Та такий, який тільки мій ґазда може понести.
Насипали чорти мішок золота, кинув собі старий чорт на плечі й мчить, щоб чимскоріше позбутися чоловіка. Бідняк ледве встигає за чортом.
Став чорт перед хатою бідного й чує лемент дітвори.
– А то що діється в твоїй хаті? – питає чорт чоловіка.
– То мої діти хочуть шкіру з тебе здерти.
Налякався чорт, кинув мішок і – давай втікати.
Приволік бідняк з дітворою мішок до хати.
Й нині живуть на ті гроші.
Як дядько чорта дурив і діжку грошей від нього здобув
Був собі бідний чоловік, не мав звідки жити, бо не було в нього ні землі, ні худоби. Пішов якось він у ліс лико дерти. А чорт угледів. Приходить до нього й питає:
– Що ти робиш?
– Деру лико!
– Нащо?
– Буду плести сітки та ловити дідьків!
– То й мене зловиш?
– А ти ж думав, що як? От тільки не стережися!
– Не лови мене, я тобі дам бочку грошей!
– Занеси ж мені додому.
Чорт узяв і заніс. Питається:
– Коли будеш ловити?
– Взавтра.
Ось на другий день приходить чорт, а мужик уже плете мотуззя.
– Що ти робиш? – знову питає.
– А бач, плету сітки на старих дідьків, а молодих і так половлю!
– А коли будеш ловити?
– Взавтра, бо, бач, ще сіті не готові!
І так цілий тиждень мужик чорта водив. Бачить чорт, що його обдурено, і каже:
– Слухай-но! Коли ти мене ошукуєш, то я піду до свого пана Люципера, нехай нас розсудить!
– То йди!
Пішов той чорт до пана свого й розказує свою пригоду з мужиком. Люципер йому каже:
– Я вас розсудити не можу, бо мужик до мене не належить, але таку тобі раду даю: котрий котрого перебіжить, то того й будуть гроші.
Приходить чорт і каже мужикові, яку йому пан Люципер раду дав. Мужик відповідає чортові:
– Є в мене синок Матвійко, в лісі воли пасе. Як ти з ним не збіжишся, то зо мною й не важся!