От ідуть вони до лісу. Мужик знав, де заєць мав ліговисько. Підходить тихенько, дивиться: спить заєць.
– Матвійко! Воли де? – крикнув мужик.
Заєць як вискочить та драла! А чорт за ним те-леп-телеп! Але де чортові до зайця!
– Що ж, – каже мужик, – не перебіг ти мого синка.
От приходить чорт знову до свого пана і каже:
– Пане, мужик показав мені свого синка і велів, щоби я з ним збігся, а як не збіжуся, то з старим щоб і не важився. І я не міг з його хлопцем збігтися. Будьте ласкаві, пане, дайте іще яку раду.
– Яку ж я тобі дам раду? От, – каже, – котрий котрого переборе, то того будуть гроші.
Приходить чорт і каже те мужикові. Мужик відповідає:
– Який ти дурний! Куди тобі зі мною боротися? В мене є в лісі старий мій дідуньо, і такий старий, що аж мохом поріс. Як ти з ним не зборешся, то зі мною не важся!
Повів мужик чорта до лісу, в якому знав, де ведмідь має барліг.
– Мій дідуньо сліпий, нічого не бачить і ні до кого не говорить: його треба зачепити. Візьми трохи попелу в жменю, а як я дідуня викличу з хати, то ти кинь йому попелом в очі, тоді він розворушиться і буде з тобою боротися.
От приходять до барлога. Мужик крикнув:
– Дідуню, а вийдіть-но!
Ведмідь почув чоловічий голос, зачав бурчати і вилазити з барлога.
– Чуєш, як дідуньо Богу молиться? – каже мужик. – Тільки покажеться, кинь йому попелом в очі, він і розворушиться.
От тільки вийшов ведмідь з ями, а чорт хвать йому попелом в очі. А ведмедисько як талапне його лапою, то чорт аж юшкою вмився.
Насилу вирвався чортяка од ведмедя, побіг до свого пана та й знову йому скаржиться, знов просить якоїсь ради.
– Яку ж я тобі дам раду?.. От котрий котрого передряпає, того будуть гроші.
Приходить чорт і каже мужикові:
– Казав пан: котрий котрого передряпає, то того будуть гроші.
Мужик відповідає:
– Слухай-но, ниньки вже нерано, треба десь вийти на плац, щоб люди бачили, як ми будем дертися. То краще іди додому, відпочинь, бо ти вже й так змучився, а завтра раненько прийдеш, та й будем дертися.
– То й добре, – погодився чорт і пішов додому.
Тим часом мужик подався до коваля, попросив поробити йому на пальці гаки залізні, взяв волову шкуру, обшився.
На другий день приходить чорт.
– Ну як, – каже, – підем?
– Авжеж, підем!
От виходять на плац, давай дертися. Чорт що візьме пазурами, то тільки погладить мужика по шкурі, а мужик як зачепить чорта гаками, то дере паси від шиї до п’ят, – так чорта здер, що аж шмаття висить.
Насилу чортяка вирвався з мужицьких рук, полетів до свого пана.
– А що там? – питається Люципер.
– Ой біда, – чорт каже, – мужик мене здер! Ось дивіться, яке шмаття висить! А я йому нічого не міг зробити. Змилуйтеся, пане Люципер, – дайте мені яку раду.
– Либонь, – каже Люципер, – з мужиком ніхто справи не виведе, але ще даю отаку раду: котрий котрого переколе, то того гроші будуть.
Приходить чорт до мужика і мовить:
– Казав пан Люципер: хто кого переколе, то того будуть гроші.
– Ну й добре, – відповідає мужик, – ходім колотися.
Іде мужик через тік, бере вила. А чорт має списа. Але чорт каже:
– Е, небоже, ти мені дві дірки зробиш, а я тобі тільки одну.
– Ну, то поміняймося!
Взяли помінялися, приходять до плоту, давай через пліт колотися. Мужик що шпигне, то все чорта в живіт, – геть його сколов. А чорт застромив вила в пліт та й не міг далі посунути.
Дивиться чорт, що непереливки, – покинув і втік до пана. Той питає:
– А що там?
– От дивіться, пане, – каже чорт, – іздер, сколов мене, і не можна грошей видерти!
– А бач, я тобі казав, що з мужиком і чорт справи не виведе. Але ще тобі дам останню раду: котрий котрого пересвище, того будуть гроші. Іди і більше вже не приходь.
– Ні, – каже чорт, – вже не прийду.
От приходить чорт до мужика і каже:
– Оце мені пан дав останню раду: котрий з нас котрого пересвище, то того будуть гроші.
– Ну, то що, – каже мужик, – будем свистати.
– Ходім до лісу, – каже чорт.
Приходять до лісу. Чорт як свиснув – почали верхи на деревах ламатися. Як свиснув удруге – почали з корінням дерева ламатися.
Тоді мужик і каже:
– Е, ні, небоже, я тут не буду свистати! Коли ти свиснув, – з корінням ламало дерева, а що ж то буде, як я свисну! Я піду додому, в мене хата міцна, все-таки хоч верх зірве, а нас не поб’є.
– Ну, – каже чорт, – ходім.
От приходять додому. Мужик крикнув:
– Жінко, позатикай собі і дітям вуха, позав’язуй очі, бо як свисну, то поглухнете і очі вам повилазять!
А чорт сів на припічку і каже:
– Зав’яжи ж і мені!
Зав’язав мужик і чортові очі, взяв сокиру в руки, і що свисне, то все обухом по голові чортові. Так його освистав, що в нього й справді очі вилізли.
Отак у мужика гроші й лишилися, і від того пішла приказка, що «мужика і чорт не змудрує».
Як єфрейтор став царем
Були в батька три сини. І пішли служити до війська. Найстарший став капітаном, середущий – лейтенантом, а наймолодший – єфрейтором. Всі три дістають відпустку і збираються їхати з Відня додому.
Але за довгі роки не заслужили в царя ані гроша. Каже середущий брат найстаршому:
– Ти – капітан, то піди до царя й попроси грошей на дорогу. А відтак ми підемо.
Заходить капітан до царя, віддає честь і каже, за чим прийшов. Цар питає:
– Ти вірно служив мені, капітане?
– Вірно, царю.
– А виповниш тепер мій наказ?
– Виповню.
– То дай мені звідти і звідти по писку.
Капітан злякався. Як царя бити в пику? І не схотів. Цар тоді наказує дати йому двадцять п’ять буків і вигнати.
Вилітає капітан до братів і за кишені тримається.
– Скільки дав цар? – питає середущий брат.
– Двадцять п’ять.
– Е, то мені тридцять п’ять дасть.
Вбігає до царя, віддає честь і каже, чого прийшов. Цар і його питає:
– Ти вірно служив мені, лейтенанте?
– Вірно.
– Виконаєш мій наказ?
– Виконаю.
– То дай мені звідти і звідти по писку.
Він збоявся і не хоче царя бити. Цар кличе слуг, каже всипати йому тридцять п’ять буків і вигнати. Тримається і цей брат за кишені.
– Скільки дав цар? – питає наймолодший.
– Тридцять п’ять.
Але єфрейтор вже довідався від капітана, щî їм цар дає, і не біжить до палацу, а йде поважно, як генерал. Віддає честь цареві й просить грошей.
– Ти вірно служив мені, єфрейторе?
– А хіба може єфрейтор погано служити?
– А виконаєш мій наказ?
– Виконаю, царю.
– Дай мені звідти і звідти по писку.
Єфрейтор як не розвернеться, як не вліпить цареві з цього і з того боку – цар аж заївся червоною. Каже єфрейторові:
– Ти – хитрун.
Підводить його до вікна, показує палац і говорить:
– Мій батько записав чортові той палац. Тепер хто зайде туди, вже не вертається. Якщо переночуєш там ніч, то віддам за тебе єдину дочку і царську корону.
Подумав єфрейтор, а як побачив вродливу царівну, то вже й думання не було. Йде до царя і каже:
– Піду ночувати, як дасте мені кавалок ковбаси і шнурок, горіхів і камінців, сокиру, два клинці й скрипку.
Цар наказав принести все, що затребував єфрейтор, і той пішов ночувати. Двері самі відкрилися й закрилися – вже він не має права звідти вийти, а до дванадцятої години ще довго чекати. Світить свічку, їсть ковбасу.
Рівно опівночі прилітає найстарший Люципер і питає:
– Що ти тут робиш?
– Їм ковбасу.
– Дай і мені.
Єфрейтор відрізує шматок шнурка і кидає чортові. Той жує-жує, а з’їсти не годен.
– Що, в тебе міцніші зуби, як в мене? – питає Люципер.
– Певне, що так. Якби не міцніші, то не ночував би тут.
Бере єфрейтор жменю горіхів, кидає по одному в рот, розкушує і лушпиння на чорта спльовує. Люципер витріщив очі й слинку ковтає: